Знали б автори політичного гасла «Право на землю має кожен» чи принаймні ті, хто видавав дозволи на ведення таких особистих селянських господарств (далі ОСГ), які соціально-правові та екологічні наслідки матиме, з дозволу сказати, таке хазяйнування, чи ризикнули б узагалі видавати проекти відводу земельних ділянок? Не певні…

Поборники «ідеї пермакультури»

— Після того, як ці площі відійшли Підстепненській сільраді, ми встигли видати проекти землеустрою на 38 осіб. Це 66,2 гектара. Ще 51 дозвіл на 102 га видала райдержадміністрація. Такі повноваження відійшли їй після проведення розмежування цих земель. Та навіть вона припинила видачу дозволів після того, як побачила, куди йде «екологічне селище», прообраз якого, як стверджують його творці, вже виростає на околицях Підстепного, — розповідає сільський голова Віктор Філіппов.

Інтернет рясніє семінарським навчанням аграрія з Австрії доктора  Хольцера. Його досвід вирощування так званої пермакультури поширено не лише на батьківщині, а й у посушливих районах Іспанії, Португалії, інших країн.

Поборники «ідеї пермакультури», якою, як не дивовижно, захопилися 100 власників ОСГ біля Підстепного (в основному, жителі Херсона), говорять про перспективність теорії доктора Хольцера на українських пісках. Австрійця ж запросили провести семінар-навчання на місці майбутнього «екологічного селища», куди він прибув одного разу для проведення теоретичних і практичних занять. Не забувши, проте, взяти, за одними свідченнями, по 250 доларів із кожного майбутнього жителя «екологічного селища», а за іншими — 1250 євро з усіх.

А чому б не інвестувати свої власні кошти в цей проект, якщо він такий перспективний?

Записуємо деякі дані спеціаліста з земельних питань Підстепненської сільради Любові Македон про власників ОСГ. У блокноті особливо позначаємо: колишній льотчик сільгосп­авіації, нині пенсіонер, його дружина, викладач коледжу, медпрацівник, помічник прокурора, суддя, геодезист, інженер, муляр-штукатур, домогосподарка, приватний підприємець, бухгалтер, безробітний зі своєю громадянською дружиною, такою ж безробітною, і навіть… балерина!

Охоплені ідеєю доктора Хольцера, «теорією пермакультури», усі вони приїхали з обласного центру будувати «екологічне селище» поблизу Підстепного і вирощувати екологічно чисту продукцію. До речі, на розкорчованих, щедро «удобрених» хімією виноградниках колишнього радгоспу.

Теорія доктора Хольцера

Відсутність будь-якої перспективи виробництва сільгосппродукції на таких землях — очевидна. За твердженням самих же майбутніх жителів «селища в мареві», гумусу в грунті — нуль. Отож, без застосування сучасної агротехніки, крапельного зрошення, відновлення родючості грунтів не обійтися. А для цього потрібні значні капіталовкладення. Їх,  судячи з усього, у новітніх землевласників немає. А якщо у когось і заведеться зайва копійка, вони віддають її за послуги доктора Хольцера.

Підхід «цілинників» до землеробства справді унікальний. От вони за рекомендаціями платного аграрія з Австрії вдалися до «мульчування культур», інших «новацій», аби  закласти вино­градники «на терасах». Один «аграрій» з числа безробітних на порушення Закону про надра винайняв крокуючого екскаватора, викопав «Великий американський каньйон», аби облаштувати ті самі «тераси»…

— Та невикористання земель ­— ще півбіди, — говорить підстепненський сільський голова Віктор Філіппов. — Що робити зі стихійною хаотичною забудовою?..

Усі «цілинники» домагаються узаконення нової вулиці і нумерації «домоволодінь». Один із власників землі, кажуть, вже досяг бажаного — узаконив помешкання. А заодно і… вулицю!

Так чи не так — хто його зна.

Депутати сільради, з якими виїздимо на «Ельдорадо» (так місцеві жителі прозвали місце розташування самопоселенців), радять спри­ймати побачене спокійно і без емоцій. Інакше, кажуть, з глузду з’їдеш.

…Місцеві мешканці називають власників майбутнього «селища-казки» то релігійною громадою, то сектою, а то взагалі обожнювачами… абсурду.

Хто ж вони, прибічники теорії доктора Хольцера? Прізвища свої вони називають, але просять не записувати. Доводиться запам’ятовувати їх за професіями: «льотчик», «викладач», «безробітній», «мент», «балерина».

Те, що кожен з них володіє двома гектарами землі (і це вказано в проекті землеустрою та реєстрі), що має навіть державний акт на право приватної власності, ще ні про що не говорить. Роздати роздали, а тепер не знають, що робити з такими ОСГ. Не виключено, що справа може дійти навіть до Господарського суду, оскільки ж не може земля не використовуватися вічно.

«Аграрії» з асфальту

Тривала розмова з «льотчиком» та його дружиною Оленою Анатоліївною — викладачем херсонського коледжу. Дізнаємося, що їм, як, власне, й іншим землевласникам, поки що не вдалося підвищити родючість землі й одержати врожай. Висаджені по периметру 2 тисячі фруктових дерев, яким обвалували ОСГ, виявляється, теж пропали.

Коли запитали про доцільність такого господарювання, нові знайомі лише здивувалися. Це питання для них давно вирішене — за теорією того ж таки доктора Хольцера!

Тим не менш, принесли кілька плодів — морк­вину та цибулину (екологічно чисті, запевнили). Хоча… Як може на колишніх радгоспних виноградниках, де широко застосовувались засоби хімзахисту насаджень, бути екологічно чиста продукція?

Тим часом «спецпоселенці» намагалися переконати в надійності й довговічності свого підприємства. Мовляв, тому й за будівництво господарських будівель взялися. Технологія проста і теж «екологічно чиста»: дерев’яний каркас, очерет та пресовані солом’яні блоки…

Як у такому житлі добитися комфорту? Ні води, ні каналізації, ні опалення. Щоправда, жильці встановлюють сонячні батареї. Але їх енергії вистачає хіба що на зарядку мобільних телефонів та підзарядку акумулятора автомобіля. Ось у такому житлі й вимагають узаконення прописки.

Кар’єр на відлюдді

Їх не лякає навіть те, що, можливо, доведеться мати справу  з інспектором-екологом, у повноваженнях якого є покарання за самовільне риття «Великого американського каньйону», як назвав його місцевий депутат. «Очкарик», у власності якого перебуває цей «каньйон», так і не пояснив толком, навіщо він угепав десятки тисяч гривень у це підприємство, порушивши всі мислимі й немислимі норми Закону України «Про надра», згідно з якими власник не має права заглиблюватися у надра більш ніж на 2 метри, не маючи на їх розробку належних дозволів та документів.

Заглибився ж прихильник теорії доктора Хольцера у надра метрів на 20—30 — не менше! Він навіть не прислуховується до слів сільського голови та місцевих депутатів, що приїхали з нами, щодо відповідальності за порушення природоохоронного законодавства. Марно доводити й те, що ведення ОСГ за такою, з дозволу сказати, «теорією», провокує процеси підтоплення та ерозії землі, чого небезпідставно побоюються місцеві жителі.

А може, під виглядом «тераси» кар’єр з видобутку піску розробляють?

Сільрада не може укласти договори на заку­півлю продукції, оскільки такої не існує в природі. Зате городяни наполягають надати їх житлу статус сільського і видати адресні номери. Але як зареєструвати право власності на таку нерухомість у Бюро технічної інвентаризації? Знавці будівельної сфери переконують, що це взагалі нереально, адже для того, аби збудувати, а тим більше зареєструвати житло, необхідно змінити цільове призначення земельної ділянки. А це законом не передбачено. Як зробити їх повноправними власниками житла, ніхто не знає. Треба вчасно одержати на руки повний пакет відповідних документів. Під що? Під оці халупи?

Сумнівами ділимося з сільським головою. Він прямо говорить, що довірливі люди стали жертвами шахрайства.

А ось ще думка депутата В. Сидоренка, члена земельної комісії: «У власників ОСГ немає жодного документа, який би гарантував, що будівлі зведені на законних підставах, немає гарантій, що вони вводяться в експлуатацію. Вони зліпили житло, на яке ніхто дозволу не давав із зазначенням номера, адже ні в БТІ, ні в інших установах цього житла не існує, і будівель таких нема, немає навіть земельних ділянок з дозволом на забудову. І  жодна служба не давала погодження на таке житло — чи встоїть воно перед негодою взагалі?»

А багато хто з «жителів екологічного селища» проживають тут цілорічно. Ситуацію ускладнює те, що Підстепне не має навіть свого генплану.

Чи може таке будівництво прикрасити територію? Чи можна його вітати?

— Там скільки питань, що пальців на обох руках не вистачить, аби перерахувати їх, — говорить сільський голова Віктор Філіппов.

— Навіть слухати не бажають, що індивідуальне житлове будівництво,  якщо й планується, то в межах населеного пункту. А вони зажадали, аби був розроблений детальний план забудови «їхньої» території. У нас немає коштів навіть на папір, не те що на проект.

Що робити владі?

Куди ж іде «екологічне селище»? Марно очікувати від землі віддачі, фактично нічого не вклавши в неї. Абсурдна аграрна теорія, яка передбачає риття таких «каньйонів», які ви бачите на  знімку, призводить не до рекордних урожаїв «на терасах», а до корозії грунту та підтоплення. Чи знає про це хвалений доктор Хольцер? Чи вже давно забув, узявши за свої семінари-навчання немалі гонорари?

Питання навіть не до знавців. А до влади — як місцевої, так і районної, які, створивши цю ситуацію, мимоволі самі стали її заручниками і тепер, схоже, не знають, як вийти з неї.

Анатолій ПОЛУФАКІН,

Василь ПІДДУБНЯК.

Фото Анатолія ПОЛУФАКІНА.