Ми, українці, і досі подумки ділимо рідну країну на Східну і Західну, не усвідомлюємо, яку мову повинні вперше чути немовлята з наших вуст і, врешті, ніяк не визначимося, яке місце має посісти Україна на по­літичній мапі Європи. А в цей час поруч з нами живе нація, якій у самоідентичності не стають на заваді тисячі кілометрів, що віддаляють її від батьківщини. Це поляки. Вони одними з перших оселилися в багатонаціональному Херсоні після його заснування й ось вже понад два століття свято оберігають і передають від батька-матері дітям та онукам свою мову, культуру і традиції. Цьому та багато чому іншому українцям можна повчитися у наших західнослов’янських братів.

З Батьківщиною у серці

Останні 15 років етнічні поляки Херсонщини асоціюються зі словом «Полонія». Саме так називається обласне польське товариство. Історія його заснування і шлях становлення майже неймовірні. Спочатку не було ані приміщення для зборів, ані коштів на проведення заходів. Були лише ідея і велике щире бажання у серці Всеволода Дзешульського. Він мав польське коріння, а народився у 1935 році в Херсоні. Його пращури переселилися сюди ще за часів Катерини ІІ, і все життя Всеволод Геор­гійович не полишав мрії про об’єднання своїх побратимів, яких доля занесла на південь України. Перші зустрічі проходили у невеличких орендованих кімнатках. Люди добиралися з багатьох куточків області, аби поспівати рідною мовою патріотичних пісень, колядок і поділитися своїми радощами і турботами. Пан Дзешульський не уявляв розвитку товариства без оволодіння рідною мовою. Серйозну самоосвіту розпочав практично у пен­сійному віці і досяг таких знань, які дозволили йому пізнавати історію рідної держави мовою оригіналу. Мріяв він, аби такі знання міг здобути кожен поляк, котрий живе на Херсонщині, і, за бажання, кожна дитина, незалежно від національної приналежності. Забігаючи наперед, зауважимо, що сьогодні учні Херсонських шкіл № 11 та 16 не лише вчать польську мову, а й дуже захоплюються культурою цього народу, несуть її у суспільство, як свою рідну. Всеволод Дзешульський — серед тих, хто у перші пострадянські роки доклав усіх зусиль і для відродження костьолу Пресвятого серця Ісуса Христа. Це повернення історичної справедливості, адже храм було збудовано ще за часів заснування Херсона.

— Наш костел — для всіх християн римо-католицької церкви, а значить, для всіх народів, — розповідає настоятель, отець Даріуш Баля. — Але поляки — здебільшого католики, і для них ре­лігія дуже важлива. Майже всі, хто є представниками «Полонії», приходять до нас на службу. Серцем вони завжди тут. Усі наші священики та сестри — теж з Польщі. У храмі ми всі разом відзначаємо державні і релігійні свята. І це також допомагає розвивати польську культуру на херсонській землі.

Віддана послідовниця

Поряд з Всеволодом Дзешульським у всіх його починаннях завжди були такі ж невтомні патріоти-однодумці. Серед них — і пані Розалія Ліпінська. Коли засновник «Полонії» відчув, що незабаром Господь призове його до себе, заповів пані Розалії очолити створене ним товариство. Більш достойної людини на цю посаду не знайти і сьогодні. Чесність, порядність і скромність, працелюбність, доброзичливість і щирість, а також непереборна любов до свого коріння і шанобливе, дружнє ставлення до усіх народів і націй, які населяють Херсонщину, — усе це уособлює в собі, а значить і в польському народові, пані Ліпінська.

— Поляки — з тих народів, які дуже цінують свою кров. Нашої країни не було на мапі світу цілих 123 роки. Цей факт, мабуть, найбільше нас єднає. І хоча сьогодні Польща — не найбагатша країна Європи, вона згуртовує свій народ у всіх куточках земної кулі. Це понад мільйон людей, — розповідає пані Розалія. — І перше, чого і я почала прагнути, коли очолила «Полонію», аби про нас теж дізналися у Польщі якомога більше. Ми писали листи до різних польських організацій і центрів. У відповідь почала надходити допомога: книги, меблі, кошти на проведення усіляких заходів. Ми змогли обладнати наш офіс та сприяти відкриттю кабінетів польської мови у наших школах. Навіть попри те, що 2010 рік видався для Польщі дуже складним, ми знову мали підтримку.

Сьогодні про своє яскраве культурне життя поляки Херсонщини за­свідчують участю у Днях міста, фестивалі національних меншин «Тав­рійська родина». У травні 2010-го вони були одним з найколоритніших учасників Днів Європи в Херсоні. Восени на базі ЗОШ № 16 товариством було урочисто відкрито музей польських воєводств. І саме завдяки діяльності «Полонії» у керівництва Херсона та області міцнішають дипломатичні зв’язки з західною державою-сусідкою. Адже традиційно, кілька разів на рік, на запрошення товариства до нас з офіційним візитом приїздять делегації з Генерального посольства Республіки Польща в Києві та Генерального консульства РП в Одесі. Так, 92-у річницю Незалежності Польщі у листопаді минулого року польський народ, який живе на Херсонщині, святкував у товаристві Генерального консула Республіки Польща в Одесі Йоанни Стжельчик. Вона була вражена, що тут, далеко від рідних кордонів, існує такий потужний осередок польської культури.

Українці і поляки: в гості, на навчання і на все життя

Та, мабуть, найбільшим показником у роботі товариства є українсько-польські зв’язки і дружба. Сьогодні херсонські школярі і молодь, які вчать польську мову, мають усі шанси вступити до найпрестижніших польських вишів. Першими ластів’ятами вже стали В’ячеслав Лагутенко, Яна Польська, Дар’я Плахотня. Можливо, саме у Польщі вони і працюватимуть за здобутим фахом та будуватимуть свої родини.

У свою чергу молода польська вчителька Ева Венярська два роки тому приїхала волонтером до Херсона і в рамках діяльності товариства «Полонія» почала передавати свої знання з рідної мови усім бажаючим українцям. Пані Ева за освітою філолог, за­кінчила Сілезький університет в Катовіце. Кілька разів на тиждень, для трьох груп (початкового, середнього та високого рівнів знань), проводила заняття на базі ЗОШ № 16. Спілкування під час занять — виключно польською. І це тільки пришвидшувало засвоєння матеріалу. Крім того, у рамках курсів учні переглядали польськомовні фільми, брали участь у літературних конкурсах, національних святкових заходах, вивчали пісні тощо.

— Моя мама — родом з Польщі. Там і сьогодні живе багато наших родичів. Тож і я, коли дізналася про ці курси, залюбки записалася. А коли познайомилася з нашою вчителькою, вона така мила і привітна, просто закохалася у ці заняття, — розповідає пані Тетяна Стебленко. — Дуже багато для себе відкрила і почерпнула.

— Я рада, що є такі люди, які живуть далеко від Польщі, бажають вивчати польську мову. І це не тільки ті, хто має польське коріння, хоче отримати карту поляка або виїхати на роботу. А ще й ті, кому цікаве усе, що пов’язане з Польщею, — говорить пані Ева. — Мені дуже подобається викладати, і, коли я повернуся до Польщі, буде дуже бракувати моїх учнів.

У перші різдвяні дні в товаристві «Полонія» було дуже людно. Випускники отримували посвідчення про проходження курсів і саме проводжали до Польщі свою вчительку Еву Венярську. А оскільки на календарі — найбільше християнське свято, яке по-польськи звучить як Боже Народження, обмінювалися оплатками і висловлювали одне одному щирі побажання. Одне з най­улюбленіших — «Wiary na kazdy dzisiaj, nadziei na jutro, szczescia na zawsze», або ж «Віри — на кожен день, надії — на завтра, щастя — назавжди».

— Мабуть, те, що усі ми, поляки, по життю йдемо з вірою в Бога, ніколи не втрачаємо надії і завжди щиро зичимо кожному щастя, і робить нас по-родинному згуртованими, — зауважила пані Розалія під час свята. — Усі ці найщиріші побажання хочемо висловити кожному народу, який живе на дорогій херсонській землі, і запросити до нашого великого товариства!

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.