20 листопада — День працівників сільського господарства

Херсонщина… Здається, що ідея зіткати державний прапор України з двох кольорів — синього і жовтого — зародилася саме у наших краях. Шир небес і безмежне золото хлібних нив — основоположні прикмети Степу, який розкрив свою Богом даровану потугу з приходом на посушливі простори дніпровської води.

Але без людей, найдорожчого скарбу земного, вода ця не прийшла б, і степ шумів би не пшеницями-кукурудзами, а щетинився б густою ковилою — як за кіммерійців чи скіфів…

Херсонщину недарма називають унікальним регіоном Європи, де сконцентровані найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови, що дозволяють вирощувати біологічно повноцінні врожаї не лише ранніх чи пізніх зернових, а й городини, баштанних культур, садовини. Приклад такого умілого, на європейському рівні господарювання показують наші маяки: ПОК «Зоря», дослідне господарство «Асканійське», СТОВ «Таврійська перспектива», агрофірма «Мир», ТОВ «ТД «Долинське», ФГ «Дніпро А-Агро», ТОВ «Сатурн і К0», ДГ Інституту рису УААН…

Перелік, зрозуміло, неповний, і він щороку, на щастя, поповнюється. І це при тому, що у нових умовах господарювання, нерідко — ще й без державної підтримки, сільгосптоварови­робникам доводиться витримувати серйозну конкуренцію на європей­ському, а ширше — і світовому ринках.

Якось патріарха українського села двічі Героя Соціалістичної Праці і Героя України Дмитра Моторного попросили назвати головну заповідь селянина. Наш легендарний земляк відповів: «Необхідно завжди пам’ятати: перше найбільше багатство — земля, друге — люди. Землю потрібно берегти, як зіницю ока, людьми дорожити так, як землею».

Ця заповідь набуває все більшої ваги, все патріотичнішого (не біймося цього слова) звучання. Земля і люди —  два крила земної цивілізації. Без них політ неможливий!

Наші кореспонденти зустрілися з керівниками підприємств, для яких День працівників сільського господарства — одне із найдорожчих свят. Розмови з передовиками і новаторами виробництва переконують: основоположна галузь Херсонщини, всупереч об’єктивним і суб’єктивним труднощам, живе. І житиме!

Ключ до успіху — економічна зацікавленість

Напередодні професійного свята кореспондент «Нового дня» зустрівся з начальником Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Анатолієм НОСИКОМ і попросив відповісти на запитання.

— Анатолію Аврамовичу, нині Херсонщина повернула, здається, втрачений колись титул південної житниці України…

— Нинішній рік справді порадував аграріїв області. Намолочено більше 2,5 мільйона тонн зерна. Це на 410 тисяч тонн більше, ніж планували. З кожного гектара отримано по 33 центнери хліба. До речі, це найвища урожайність за період незалежності України.

— Які ж райони і господарства мають кращі результати?

— Найбільший вал ранніх зернових отримали у Новотроїцькому районі — 252,5 тисячі тонн. Найвища урожайність також у цьому районі — 40,3 центнера з гектара. Далі за рейтингом: Каховський район — 37 цент­нерів, Великолепетиський та Нововоронцовський — по 35,8 центнера. У районах свої лідери. Скажімо, ТОВ «Дружба» Новотроїцького району (керівник Михайло Кріль) з площі 1227 гектарів отримало по 67,4 центнера зерна з гектара, ТОВ «Торговий Дім «Долинське» Чаплинського району (керівник Володимир Хвостов) з площі 2414 гектарів одержало по 61,8 центнера, СТОВ «Перше травня» Великоолександрівського району (керівник Сергій Косюк) — 42 центнера з гектара.

Загалом же попрацювали на врожай усі — 545 сільгосппідприємств різних форм власності, 182 приватних и 50 державних підприємств, 17 кооперативів, 2385 фермерських господарств, а також майже 143 тисячі особистих селянських господарств.

— За темпами зростання виробництва валової продукції сільського господарства у другому півріччі область закріпилася на другому місці всеукраїнського рейтингу…

— Питома вага області зросла від 3,9% (у 2010 році) до 4,8%. Обсяги валової продукції сільського гос­подарства за січень — жовтень 2011 року складають 4,76 мільярда гривень, що у порівнянні з відповідним періодом минулого року становить 125,5%.

Дуже приємно сьогодні констатувати, що Херсонщина стала лідером в Україні з виробництва сої. Зібрано 283 тисячі тонн при середній урожайності 32,8 центнера з гектара, що є найвищим показником у державі.

— А як щодо овочів і фруктів?

— Виробництво городини досягло 1,05 мільйона тонн, що на 37% більше, ніж минулого року. Це теж перше місце в Україні. Основні виробники овочевої продукції в нашій області — Голопристанський (255 тис. тонн), Каховський (206 тис. тонн) та Цюрупинський (176 тис. тонн) райони. Плодово-ягідної продукції вироблено 90,3 тисячі тонн (на 69% більше проти минулого року), винограду — 50,3 тисячі тонн (удвічі більше, ніж торік). До речі, для збе­рігання овочів і фруктів обладнано 53 об’єкти загальною ємністю 157,5 тисячі тонн. При цьому майже 20% від загального обсягу овочесховищ держави розташовано саме на Херсонщині.

— Чи заплановано будівництво нових логістичних центрів?

— У 2011 році компанія «Грін Тім» у Каховці розпочала будівництво логістичного центру зі сховищем для зберігання свіжих овочів та фруктів, розрахованого на 50 тисяч тонн продукції. На серпень 2012 року заплановано введення в дію потужностей для зберігання до 150 тисяч тонн овочів. Це сховище буде найбільшим та найсучаснішим у країнах СНД та Центральної та Східної Європи. Крім того, в господарствах області планується введення в дію сховищ плодоовочевої продукції майже на 20 ти­сяч тонн. А на території херсонського оптового ринку сільськогосподарської продукції у 2012 році намічено ввести в дію два сучасні овочесховища на 125 тисяч тонн. Таким чином, загальна ємність об’єктів зі збереження овочів збільшиться на 366 тисяч тонн і складатиме 524 тисячі тонн.

— А яка ситуація у тваринницькій галузі?

— Галузь ця дає 25% валової продукції сільського господарства області. Є позитивні зрушення і тут. За 10 місяців збільшено реалізацію на забій худоби та птиці, виробництво яєць.

Найпотужніші райони — Білозерський, Бериславський, Великоолександрівський, Генічеський, Іванівський, Каланчацький, Кахов­ський, Новотроїцький, Цюрупин­ський, Чаплинський, де сконцентровані великотоварні сільськогосподарські підприємства, які займаються молочним скотарством, свинарством, вівчарством. Спостерігається позитивна динаміка щодо поголів’я корів. Серед областей України Херсонщина посідає друге місце (після Хмельницької) зі збільшення чисельності цього поголів’я.

Продуктивність дійного стада за 10 місяців року становить 3868 кг, на 118 кг більше, ніж у минулому році. Найкращих результатів досягли ТОВ «Торговий Дім «Долинське» Чаплинського району (5733 кг), дослідне господарство «Асканійське» Кахов­ського (4996 кг), а також ТОВ «Світанок» Новотроїцького району (4455 кг).

Визначені й основні пріоритети: подальший розвиток великотоварних господарств, впровадження новітніх технологій виробництва тваринницької продукції.

— Як щодо виробництва м’яса?

— Провідними підприємствами з виробництва свинини є ТОВ «Фрідом Фарм бекон», ТОВ «Зоотехнологія», ТОВ «Таврійські свині». Згадані господарства виробляють більше половини свинини від загального обсягу. Кращих результатів, порівняно з іншими областями, досягли ми у галузі вівчарства. За обсягами виробленої у 2011 році вовни Херсонщина посідає третє місце серед областей України. Середній настриг вовни від однієї вівці — 3,5 кг (по Україні — 2,5 кг). За цим показником область посідає перше місце в Україні. Але найкращих результатів досягли тваринники ДГ «Асканійське»: середній настриг вовни від однієї вівці становить 7,6 кг. У цілому рік завершуємо з показниками кращими, ніж торік. Обсяги виробництва валової продукції тваринництва прогнозується збільшити на 2%. Сприятиме розвитку галузі й пропозиція голови обл­держадміністрації Миколи Костяка створити на базі агроформувань, що мають 5 тисяч і більше гектарів землі, тваринницькі комплекси.

— Без інвестицій, як без сприятливої погоди, селу не обійтися…

— Херсонщина завдяки своєму величезному природно-ресурсному потенціалу є вельми привабливою для іноземних інвесторів. На сьогодні на підприємствах сільсь­кого господарства, мисливства, лісового господарства акумульовано майже 32 мільйони доларів США прямих іноземних інвестицій. Протягом 9 місяців нинішнього року в основний капітал сільського господарства вкладено 450 мільйонів гривень, що становить 121,7% до відповідного періоду минулого року. Найбільшими інвесторами в агропромисловий комплекс області є Великобританія, Кіпр, Ро­сійська Федерація та Туреччина. Хоча відомо, що найкращий інвестор — це вітчизняний інвестор.

— Практично, всю осінь Херсонщина без дощів. Чи доведеться пересівати озимину? І який прогноз на зиму?

— Ситуація на полях дуже складна. На 600 тисячах гектарів посівних площ сходи зійшли лише на половині. Якщо торік запас вологи у двометровому шарі грунту був 120—130% від потреби, то цього року — нульовий. Сьогодні дуже важливо зберегти насіннєвий матеріал, і вся надія – на м’яку та сніжну зиму, без різких перепадів температури.

— Що б хотіли побажати аграріям Херсонщини напередодні їхнього професійного свята?

— Перш за все, упевненості в своїх силах. Натхнення, добра, злагоди, здоров’я та всього найкращого!

«Вірю у велич хліборобської справи»

Дмитро МОТОРНИЙ, голова правління ПОК «Зоря» Білозерського району, двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України

На одному з поважних ювілеїв Дмитра Костянтиновича Герой Соціалістичної Праці незабутній Федір Моргун, видатний державний і партійний діяч, зауважив: «Як колись козаки з усієї України з’їжджалися у Запорізьку січ, так сьогодні вся Україна їде до Моторного — за розумом, добротою. Спасибі, друже, товаришу, за те, що так багато сіяв доброго. І будеш сіяти!».

Літа, як мовиться, з осені на зиму повернули, а Моторний сіє і збирає добро! От і нинішнього року ПОК «Зоря» засипала у власні засіки 9 тисяч тонн хліба нового врожаю. Це більше, ніж торік. Але…

— Із тим намолотом доводиться непросто: досі не реалізовано 3 тисячі тонн пшениці, — бідкається керівник «Зорі». — Її хочуть забрати за півдарма. А я не віддам: надто дорогою ціною дався (і дається) нам хліб. Нічого, протримаємося до кращих часів. Та й ситуація, що складається у полі, тривожна: багато озимини не зійшло, тож невідомо, що буде з хлібом. Близько тисячі тонн зерна притримаємо як перехідний запас — щоб було чим сіяти і з чого хліб пекти. Хіба нам природа вперше влаштовує суворий іспит?..

Тому настрій — бойовий. Мене особисто і моїх однодумців, людей поважних і шанованих в Україні, більше непокоїть питання продажу землі. Недарма і Президент України Віктор Янукович закликає: потрібно так зробити, аби не обезземелити селян. Та поки що складається так, що селяни можуть залишитися без землі. І тут своє вагоме слово має сказати держава.

— Ви, Дмитре Костянтиновичу, часто повторюєте фразу: «В історію можна ввійти, а можна і влипнути…».

— Ми могли б увійти в історію, якби врятували українську землю від розграбування. Реформатори людям повинні сказати прямо: ми за землю вам гроші дамо. Але лише цінними паперами. Коли розбагатіємо — розрахуємося. І люди здають землю, на якій працює кооператив, державі. Держава здає мені землю в оренду, а я плачу гроші за неї зразу в бюджет. Що ж тут незрозумілого?

Словом, із земельною реформою далеко не все зрозуміло. І тут потрібно не сім, а, може, й сімдесят сім разів переміряти...

— Я ніколи не втрачав віру у велич хліборобської справи. Ця віра зі мною навіки! Святий наш обов’язок — підтримувати землю, її сили і здатність задовольняти потреби кожної людини зокрема і всього людства в цілому. Сказано ж: земля — основа основ. А негаразди, які у нас існують, ми здолаємо. І зробимо все для розквіту нашої держави.

«Споживачам — тільки якісну продукцію»

Олексій ЧЕРНЯВСЬКИЙ,  директор ТОВ «Новокаховський м’ясокомбінат «Мрія»

— Колись в області було три великих м’ясокомбінати, а на сьогодні фактично один. 10 років тому, коли тодішній потужний м’ясокомбінат у Новій Каховці збанкрутів, ми викупили у нього частину приміщень, обладнання і фактично відновили виробництво. Зрозуміло, у менших обсягах, ніж раніше — не вистачає сировини. Але свою нішу на ринку м’ясопродуктів займаємо.

Штат «Мрії» — близько 80 чоловік. Худобу на підприємство завозимо власним транспортом. Ним же відправляємо споживачам 95% готової продукції.

Щомісяця переробляємо близько ста тонн м’яса. Основна продукція — охолоджені і напівзаморожені напівфабрикати. Частину її реалізуємо на ринках Каховки, Нової Каховки, Тав­рійська і обласного центру. Потроху розвиваємо власну торгівлю. Співпрацюємо також із торговельними мережами і переробними підприємствами Миколаївської, Дніпропетровської, Житомирської, Одеської областей, а також Криму.

Ми могли б значно наростити свої потужності. Але не від нас це залежить. Сировинна база підірвана. Не тільки у нас в області, а й по всій країні відчувається гострий дефіцит яловичини. І якщо така тенденція збережеться, то років через 10—15 будемо дивитися на велику рогату худобу, як зараз на баранину, яка потрапила в розряд ексклюзивного продукту.

Зі свининою справи кращі. В області діють сучасні відгодівельні підприємства — та ж «Зоотехнологія», «Фрідом Фарм Бекон». Щоправда, є господарства, худоба з яких за якістю нас не зовсім задовольняє. Тому значну частину свинини доводиться завозити з Запорізької, Миколаївської та Дніпропетровської областей. Неблизький шлях, зайві витрати, висока собівартість…

На жаль, переробні підприємства (їх досить багато) виготовляють ковбасну продукцію не з української сировини, а з м’яса, доставленого з Аргентини, Бразилії, Польщі, Німеччини, яка дешевша, бо там є дотації сільгосптоваровиробникам. Зменшився сегмент нашої присутності. Єдина віддушина — роздрібна мережа, де беруть охолоджене, а не заморожене м’ясо.

Стараємося йти в ногу з прогресом. За останній рік повністю оновили дільницю забою худоби, замінивши застаріле обладнання на сучасне.

Ми — єдине поки що у м’ясопереробній галузі області підприємство, на якому діє сертифікована система управління безпечністю харчових продуктів. А це гарантія того, що якість нашої продукції висока.

У «Мрії» вчасно виплачується зар­плата, повною мірою сплачуються податки, які у сотні разів вищі, ніж у приватних підприємців.

Із головних завдань, які стоять перед нами: за сприяння місцевих рад розвивати власну роздрібну торговельну мережу. Словом, робимо все для того, аби наша продукція, яка користується підвищеним попитом не лише на обласних виставках, була доступною широкому загалу споживачів.

«Удача — це труд, помножений на талант»

Борис АЛЬОШИН, засновник і директор ФГ «Дніпро А-Агро» Каховського району

— Наше фермерське господарство обробляє у двох сусідніх районах, Каховському і Цюрупинському, 3200 гектарів землі, з них зрошуваних — 300 гектарів. Без сучасної високопродуктивної техніки, як бачите, не обійтися. І вона, ця техніка, у нас є. І вся імпортна: Голландія, США, Німеччина, Італія… З вітчизняної залишилися лише культиватори. Брали б і нашу, якби вона була потужна й надійна…

Господарство створене, вважайте, на порожньому місці у 1993 році. Відтоді воно розвивається, щоразу набираючи обертів. Що спонукало до самостійного господарювання? Бажання мати власну справу, набутий досвід і порівняно молодий вік. Та й набувся я «гвинтиком» у колишній колгоспній системі, у якій інтереси селян далеко не завжди співпадали з інтересами господарства. А, може, ще й гени дали про себе знати.

Коріння мого роду — в кубанській станиці Альошинські Сади. Революція 1917-го зірвала предків із рідних місць. Їм довелося півсвіту пройти у пошуках кращої долі. І знайшли цю долю тут, в Україні.

Я, як і більшість моєї рідні, пов’язав свою долю з землею. Аби вміло господарювати на ній, закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут, здобув фах ученого агронома. Як бачите, мої бажання піти у самостійне плавання були ще й підкріплені знаннями.

Зараз вже можу з певною гордістю сказати: багато чого з задуманого мною тоді, на початку 1990-х, досягнуто. Фермерське господарство, засноване мною, в умовах посушливого степу стабільно збирає високі врожаї. Відтак, і рентабельність відповідна.

От і цього року ми взяли в середньому по 62,7 центнера озимої пшениці з гектара, а на зрошенні ще більше — по 67. Соняшник дав по 22 центнери, соя — по 41, кукурудза на богарі — по 47 центнерів. Не підвели й овочеві культури.

Та мало навчитися вирощувати високі врожаї. Ними потрібно ще й по-господарськи розпоряджатися, чітко реагуючи на особливості і потреби ринку. Взяти, скажімо, цибулю. Нині з нею вийшов явний перебір. Ми про це знали заздалегідь, бо маємо власний штаб, який постійно відстежує тенденції на овочевому ринку. Оперативно зорієнтувавшись, пізню цибулю зібрали достроково і продали в середині серпня. Так, зібрали по 70 тонн з гектара, а могли б і по 100. Але ж уникнули цінового обвалу і одержали чималий зиск.

Аби притримувати врожай до кращих часів, створили три опорні бази для зберігання овочів, зернових і технічних культур. У власних засіках маємо можливість зберігати до 15 тисяч тонн сипучих, у холодильниках — 2 тисячі тонн городини.

За час, що минув, згуртувався високопрофесійний і надійний колектив із семи десятків постійно працюючих чоловік. І всі вони дорожать честю фірми. Це насамперед мої заступники — Сергій Барановський і Сергій Луцюк, головний агроном Руслан Амбарцумян, головний інженер… Механізатори у нас прекрасні — комбайнери Олександр Болох і Віталій Остапенко, трактористи Леонід Яложенко і Віталій Бєлоущенко... Назвав би всіх поіменно, бо всі, без винятку, варті доброго слова.

Зараз вже більше думаємо про майбутній хліб. Озимини ми посіяли як завжди — 1100 гектарів. Близько 300 гектарів посівів у гарному стані, 200 — у середньому, а от решта викликає тривогу. Але для підстраховки закупили для пересіву насіння ярого ячменю, розширимо посіви кукурудзи.

Закінчуємо будувати завод з очистки насіння. Плануємо відродити тваринництво. Починаємо займатися і рибництвом. Тут головне — праця, професіоналізм, витримка і терпіння. А успіхи прийдуть. Обов’язково!

Півстоліття українського рису

У далекому 1961-му Україна почала вирощувати дефіцитну і нетрадиційну культуру — рис. І вірилося, і не вірилося, що культура ця зможе давати такі ж урожаї, як у Китаї, Японії чи В’єтнамі. Оптимістів тоді називали мало не мрійниками. Мовляв, який рис у нашій зоні. Це ж навіть не Кубань…

…Разом із заступником директора з наукової роботи Вадимом Скиданом і завідуючим дослідного поля інституту Миколою Дацюком зважуємо на долонях важкі волоті і прикидаємо, у що ж «виллється» селянський труд.

Микола Миколайович, за­уваживши, що наша зона — найпівнічніша зона рисосіяння у світі, говорить:

— Сорт Престиж у цьому році дав по 72,1 центнера з гектара. Це дуже хороший ранній сорт, бо ранньостиглі сорти зазвичай дають менший урожай. Потенціал Віконта — 9 тонн білого зерна з гектара.

Але Дацюк помилився: сорт Віконт (слово це означає не що інше, як титул європейського дворянства) дав по 98,8 центнера зерна. І це при середній врожайності у світі 35—38 цент­нерів з гектара!

Молодий учений, кандидат сільськогосподарських наук Вадим Скидан зауважує:

— Кожен творець нового сорту думає над тим, як заклас­ти і найповніше розкрити генетичний потенціал цінної продовольчої культури. І україн­ським вченим вдається досягати бажаного. Загалом же вчені нашого інституту, єдиного наукового закладу країни рисового профілю, створили і передали на державне сортовипробування 36 нових сортів рису, з яких 14 вже внесені до Державного реєстру сортів рослин України.

Виявляється, для того, аби рисові чеки врожаїлися як слід, кожних 5—6 років сорти потрібно міняти. Звісно, і цього замало для досягнення високих результатів.

— На відведених нам землях (190 гектарів) не лише вирощуємо нові сорти, а й впроваджуємо прогресивні технології й сівозміни, — розкриває науково-виробничі секрети Микола Дацюк.

Увагу привертає незвичний мініатюрний комбайн.

— Японський, — говорить Микола Миколайович. — На дослідних ділянках насіння — на вагу золота. І ця самохідка — незамінний помічник. Доводиться зрізати мітелки і вручну, а обмолочувати на спе­ціальній молотарці. Селекція — справа тонка…

Тонка і довготривала: для того, аби створити й передати у виробництво новий сорт, потрібно 7—8 років.

— А чи не дешевше завозити нові сорти з-за кордону?

— Е-е!.. Наші сорти, на відміну від тих же краснодарських, більш пристосовані до наших умов і дають вищі врожаї.

Зрозуміло, що всі оті інститутські селекційні надбання — подвижницька праця не одного покоління селекціонерів. А результати — ось вони: сорти Онтаріо, згадуваний вище Віконт, Серпневий, Преміум, Престиж, Адмірал, Дебют, Україна 96 спроможні давати від 7 до 10 тонн білого зерна з гектара.

Безпосередньо у рисових чеках, буквально всіяних табличками з назвами сортів і гібридів, дізнаюся, що зусиллями скадовських науковців в Україні створена Національна колекція сортів рису. А це понад 600 сортів і видів його: індійські, китайські, українські, російські… Зерна не лише за розміром різні. І за кольором теж — від білого до червоного і навіть… чорного!

Втім, розмова про селекцію — окрема. А зараз цікаво дізнатися, чим же порадував рисівників нинішній рік (у структурі Інституту рису УААН функціонує державне підприєм­ство «Дослідне господарство рису»). Директор унікального закладу кандидат сільськогосподарських наук Володимир Дудченко, відчувається, результатами задоволений:

— Урожайність на круг склала 73,5 центнера з гектара (торік було 57,1 центнера). Намолотили загалом 11 732 тонни білого зерна. Знову порадували сорти Україна 96, Віконт, Онтаріо…

Довелося почути, що серед усіх сортів рису, які споживають українці, вітчизняні — найкращі, бо набагато менше, ніж зарубіжні, потребують хімічних засобів захисту. Недарма вони удостоюються міжнародних дипломів якості.

Ну а рисові жнива, позначені півстолітнім ювілеєм українського рисівництва, за тиждень до професійного свята закінчилися. Можна, як мовиться, й подих перевести. Звісно, ненадовго.

Нова ера Ольгиного

Пам’ятаю це село зовсім іншим, ніж зараз: розгубленим, стривоженим, роз’ятреним… У конторі колишнього колгоспу «Україна» гнітюча атмосфера. Та, злопам’ятна, коли пожежа недолугих аграрних «реформ» безжально нищила нажите, і кожному хотілося з тієї пожежі хоч щось вихопити…

Та пройде зовсім небагато років — і суттєво зміниться не лише службовий кабінет Сергія Невмиваки, а й настрій селян.

Побільшало віри, поменшало розпачу.

Уже на інвестора дивляться іншими очима, бо, якби не він, хтозна, як би все обернулося. А так — є робота, є зарплата, є гарантована плата за земельні паї.

Та й не та тепер «Україна», не та… За колишнім одно­йменним колгоспом було за­кріплено 5,3 тисячі гектарів землі. А от «Торговий дім «Україна» на території п’яти сусідніх сільрад орендує угідь удвічі більше. Розмах солідний!

Головний агроном агрофірми Анатолій Іващенко говорить, що на нинішній рік гріх скаржитися:

— Ранніх зернових у середньому по господарству взяли по 44 центнери на круг. Однієї пшенички зібрали більше 5 тисяч тонн. Та й кукурудза дала за сто центнерів. Ячмінь, правда, підвів. Що ви хочете — зона ризикованого землеробства!

Та нове покоління хліборобів своєю наполегливістю і майстерністю не поступається попередникам, хоч умови для господарювання в умовах «дикого ринку» набагато склад­ніші. Хлібець покупцеві віддавай ледве не за символічною ціною, а солярку купуй втри­дорога.

— Як запровадили при Ющенкові Рік села, так цей рік і не кінчається: як липку обдирають…

Директора ТОВ ТД «Україна» Сергія Невмиваку можна зрозуміти. Так було багато надій на врожай, так розраховували на солідний зиск від його продажу, а ціни на продукцію р-раз і…

— Склади забиті продукцією — ніде стати, а який смисл продавати її за нинішніми цінами? — запитує Сергій Миколайович.

— А що ж тоді вигідно сіяти?

— Сою, соняшник, кукурудзу, ріпак… На 12 мільйонів ріпаку продали — і без проблем! І з кукурудзою більш-менш. На площі 360 гектарів середня врожайність 103,7 центнера. За тонну давали по 1400 гривень, зараз — по 1710. Але й це не та ціна...

— Доводиться не раз чути від тих же міністерських мужів: щоб мати гарантований зиск, потрібно не лише рослин­ництвом займатися, а й тваринництвом…

— Виростили ми торік, — говорить директор «України», — дві з половиною тисячі голів свиней. Ціна закупівлі вбивча, менше, ніж собівартість її виробництва! Нарешті знайшов вигідного покупця у Дніпропетровську. Зараз, правда, ціни на м’ясо піднялися…

— Сезонне коливання цін?

— Треба менше завозити з-за кордону м’ясо буйволів і труїти українців, тоді й коливань не буде.

— Що ж необхідно для відновлення тваринницької галузі?

— Державна підтримка!

— Як на мене, то держава має хоч трохи планувати виробництво сільгоспкультур і давати надію селянинові на те, що він її продасть за гарантованими цінами, — долучається до розмови заступник директора з економіки Ірина Шоломко. — Колишня система держзамовлень — це те, до чого варто повернутися.  Може, якусь частину майбутнього врожаю варто було б навіть і авансувати.

Звісно, в «Україні» не живуть лише днем сьогоднішнім і не чекають з моря погоди. Виходячи з реалій, тут продовжують розвивати виробництво. Лише останнім часом торговий дім придбав два комбайни і три трактори «Джон Дір», обприскувач «Кейс». Техніка дорога (на 13 мільйонів взятих у кредит гривень затягнула!), але без таких тракторів і без таких комбайнів триматися на плаву у зоні ризикованого землеробства просто неможливо.

Розпочалося в Ольгиному і спорудження невеликого ковбасного цеху. Навіщо? Сергій Невмивака пояснює коротко: «Щоб їсти свою нормальну, а не соєву ковбасу…».

Виробництво ковбасних виробів — найближча перспектива. А от борошно та макарони, що виготовляються на потужностях ТОВ ТД «Україна», вже не один рік користуються підвищеним попитом на вітчизняному ринку.

…Ольгине — чи не єдине у степовій окрузі село, де не продаються житлові будинки. Бажаючих жити тут чимало, а от виїхати звідси — немає. І цим все сказано

«Плани серйозні, але реальні»

Ігор ДИКУХА, співзасновник ТОВ «Сатурн і К0» Каховського району

— Наше товариство продовжує традиції свого попередника — рибколгоспу «Шлях до комунізму», одного з найбільших в області. За роки незалежності України нам вдалося не лише вціліти, а й зберегти свій основний профіль — рибництво і вирощування риби.

Зберігся насамперед риборозплідник, де вирощуються мальки. Не втратили і водосховища Чорна долина, яке перебуває на балансі облводгоспу. Укладаємо договори оренди і займаємося вирощуванням товарної риби.

Торік взяли в оренду каскад ставків у Бериславському районі (Шилова Балка) загальною площею близько 140 гектарів.

Коли ми вирішили взяти їх в оренду, побачили сумну картину: всі дамби розірвані, на ложі ставків росли дерева, і 80% водойм заросло очеретом і рогозою. Торік привели їх до тями. Зараз там впроваджуємо програму вирощування цінних порід риби, зокрема осетрових. У верхньому ставку будемо вирощувати форель.

Горді з того, що товариство  «Сатурн і К0» є одним із найбільших у краї виробників рибопосадкового матеріалу і товарної риби.

Вирощуємо на продаж коропа, рибу лускатих порід, а також білого амура, товстолобика білого і строкатого, молодь судака, щуки і сома. Продукцію купують жителі не лише нашої, а й Запорізької, Донецької, Дніпропетровської областей, а також сусіднього Криму.

Постійно удосконалюємо технології. Якщо раніше вирощували рибу за спрощеною схемою (пустили зарибок у водойму і він росте), то зараз її годуємо, вносимо у водойми мінеральні добрива, вапно… Тому й досягли високих показників рибопродуктивності.

Я був у складі комісії, яка розробляла виробничу програму розвитку рибної галузі Херсонщини до 2015 року. Якщо під цю програму виділятимуть необхідні фінансові ресурси, то результат буде.

Потенціал Херсонської області унікальний. Як виробничий, так і науковий. Той же Херсонський державний аграрний університет випускає досить кваліфікованих фахівців галузі. Такого фонду внутрішніх водойм, як у нас, не має жодна область України. Десятки тисяч гектарів водного дзеркала! А Північнокримський і Каховський магістральний канали! Є власні риборозплідні заводи… Якщо все це запрацює на повну потужність, то вже через кілька років постане інша проблема: куди дівати рибу?

Хотілося б одного: щоб держава захистила галузь від подвійного оподаткування, яке підвищує собівартість риби.

Плани у нас дуже серйозні. Але й реальні. При цьому у кредити не влазимо, не маємо заборгованості й по зарплаті. І професійне свято зустрічаємо з гарним настроєм.

«За Європою встигати можна…»

Мабуть, і сам Володимир Хвостов, директор ТОВ «Торговий дім «Долинське», що у Чаплинському районі, не сподівався, що стане, як мріялося, не військовим, а керівником степового господарства. І не приміського, а, що називається, глибинного! Ба, більше. Взявся не овочівництвом, не виноградарством чи баштанництвом займатися, а тваринництвом — галуззю, від якої навіть досвідчені сільські «метри» відвернулися. Мовляв, худобу вирощувати невигідно, молоко — збиткове…

Хвостов мислив інакше і бачив далі, ніж навіть керівники досвідченіші. Згуртувавши колектив однодумців (людей, котрі розумілися на виробництві), створив на базі СВК «Долинський» «Торговий дім «Долинське».

У спадщину дісталося небагато — три сотні корів червоної степової породи. За рік від кожної вдавалося надоювати від сили 2300 кі­лограмів молока. Мало того: худобу «обсів» лейкоз, інші хвороби. Іншого виходу не було, як скорочувати поголів’я. За рік череда зменшилася удвічі. І що ж?

— Надої вдалося майже подвоїти, довівши їх до 4 тисяч кілограмів молока на голову, — згадує директор господарства. — Та все ж, перших три роки приглядалися: чи варто займатися молочним скотарством? Навіть за невеликих інвестицій побачили: молоко, якщо виробляти його на сучасній індустріальній основі, може й повинно приносити прибутки. Що для цього потрібно? Сучасні ферми і  технології, надійна кормова база, високопродуктивна череда. У 2007-му побудували перший корівник на 420 голів, прибудували доїльний зал типу «ялинка». І молоко «пішло» вгору. Торік у господарстві з’явився ще один корівник…

— Поступово, — говорить Володимир Хвостов, — переходимо на високопродуктивну голштинську породу. Вже до кінця року плануємо розширити череду до 830 корів. У перспективі — до 1160—1200. А для цього знову доведеться добудовувати існуючий корівник і доїльний зал…

Директор «Долинського» впевнений: молоко, що б там хто не казав, рентабельне. Але за однієї умови: виробництво його має базуватися на сучасних методах. Якби до цього ще й стабільна ціна на продукцію,  переконаний Хвостов, державні дотації, то Україна могла б стати одним із найбільших молочних експортерів.

Усього за кілька років ТОВ «Торговий дім «Долинське» стало школою передового досвіду не для окремо взятого району — для усієї Херсонщини.

Звісно, всі ці показники — результат менеджерського таланту керівника, його бізнесовий розрахунок:

— Краще не сподіватися на державну підтримку, а розраховувати на власні сили, ефективно організовувати виробництво.

Не лише тваринництвом займається товариство. Господарство, в обробітку якого до 8 тисяч гектарів землі, передовсім насіннєво-елітне. «Долинське» постачає аграріям країни елітне і суперелітне насіння сої, пшениці, кукурудзи. Нині гектар озимої пшениці дав на круг по 60 центнерів збіжжя, а на зрошенні — усі 80.

— Погано одне: реалізація зерна — в тумані, — говорить Володимир Вікторович. — Нас «обклали» то митом, то квотами. Потім прибрали відшкодування ПДВ. І хто від цього виграв?..

— Як настрій?

— Як сказати… Такі врожаї, як нині, бувають раз на 10 років. Ми тільки озимої пшениці посіяли 3,5 тисячі гектарів, а зійшло лише 20%, та й то, в основному, на зрошенні. Уже морози, а в грунті вологи нуль. Тривожно! З другого боку, свято є свято. І побажання землякам одне: не втрачати бадьорості духу, настрою, надії на майбутнє!

Золоті медалі для «Білорусі» та «Олешківського»

Виявляється, ми далеко не все знаємо про херсонський хліб і про тих, хто його випікає

— Свою продукцію виробляємо за класичною технологією (на густих опарах) з натуральної сировини, без поліпшувачів, — з гордістю розповідає Надія Дурова, керівник під­приємства ВАТ «Херсонський хлібокомбінат». — Сьогодні в нашому асортиментному переліку — понад 150 найменувань: 100 видів хлібобулочних виробів, 60 — кондитерських, 10 — макаронних. Щорічно наш колектив постачає на ринок до 20 нових видів продукції.

Новинки швидко завойовують симпатії не тільки херсонців, а й жителів сусідніх областей. Скажімо, «на ура» розходяться хліби, виготовлені за білоруською технологією. І нічого дивного у цьому немає, адже у південному регіоні аналогів цій продукції немає. Хліб «Білорусь», «Мінський», «Столичний», «Житниця» на магазинних полицях не залежується.

За словами Надії Тихонівни, особливо до смаку херсонцям припали вироби з листкового тіста (рогалики «Зелене яблуко», «Чорна смородина», «Персик», «Вишня» з різноманітними начинками). ВАТ «Херсонський хлібокомбінат» також виготовляє вироби зі зниженим вмістом вуглеводів: білково-пшеничний хліб та білково-висівковий; вироби, збагачені харчовими волокнами (молочно-висівковий хліб, житній діабетичний, булочки з висівками). Умільці підприємства виконують замовлення на весільні короваї та шишки, торти надзвичайної краси. Ласунам буде цікаво довідатися, що серед останніх розробок — торти «Зелене яблуко», «Ананасовий», «Чорний принц», «Сакура»…

Щорічно «Херсонський хлібокомбінат» бере участь у конкурсах і отримує дипломи та медалі.

— Рік тому на Всеукраїнському конкурсі якості продукції, товарів, робіт і послуг «Сто кращих товарів» призером став вафельний торт «Молочно-кавовий», а цього року — хліб «Потьомкін­ський», — уточнює Надія Дурова.

Торік на ХV Міжнародній спеціалізованій виставці «Хліб/Кондитер-Експо-2010» підприємство одержало золоті медалі за хліб «Мінський» та «Житниця». А вже цього року на цій же виставці золоті медалі отримали хліб «Білорусь» і «Олешківський». Зазначу, на конкурсі були представлені зразки кращих хлібобулочних та борошняних кондитерських виробів, виготовлених в Україні та Білорусі. Оцінювала продукцію спеціалізована дегустаційна комісія у закритий спосіб (продукція була закодована). Визнання фахівців радує, та набагато важливіше для нас визнання покупців. А вони, як-то кажуть, голосують за нас обома руками.

Нинішнього року обсяги продажу продукції «Херсонського хлібоком­бінату» значно зросли. Цей факт підтверджує і торгівля.

— Якщо раніше протягом дня ми продавали 28—30 тонн хліба, то тепер — 40 і навіть більше, — говорить керівник підприємства. — Усе це за рахунок поліпшення якості продукції. Але радіти зарано, бо маємо невикористаний потенціал. Адже наші потужності дозволяють виробляти до 100 тонн хліба на добу. Ми можемо забезпечити хлібом і хлібобулочними виробами не лише Херсон і область. До речі, наша продукція реа­лізується і в сусідній Миколаївській області, і в самому Миколаєві, купують її також в Криму, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі та інших містах України.

Створена й розширюється власна торговельна мережа підприємства. Нині вона налічує 30 торговельних точок, через які реалізується понад 10% продукції.

При більш вагомій допомозі міської ради ми будемо в подальшому розширювати свою торговельну мережу.

Сьогодні на підприємстві велика увага приділяється технічній модернізації, що дозволить суттєво знизити собівартість продукції.

— Для цього потрібні кошти, — пояснює Надія Дурова. — Щоб їх накопичити, слід збільшити обсяги виробництва. Це для нас завдання № 1. Ну а питання якості взагалі постійно перебуває під контролем. Ми дуже вдячні голові облдержадміністрації Миколі Костяку за його допомогу у збільшенні випуску соціальних сортів хліба. Саме він запропонував сформувати для цього в кожному районі партію зерна III класу в розмірі 1% від валового збору зернових культур поточного року.

…Досвідчені пекарі стверджують: з яким настроєм візьмешся за роботу, таким у тебе хліб і вийде. Тож побажаємо нашим пекарям лише хорошого настрою!

Матеріали підготували

Василь ПІДДУБНЯК та Анатолій ЯЇЦЬКИЙ.