Хто з нас не мріє побачити світ? Ейфелеву вежу в Парижі, статую Свободи у Нью-Йорку, ступити на Святі місця… Та якщо раптом чуємо чужоземну мову під час прогулянки рідною вулицею Суворова, одразу ж ловимо себе на думці: «Чому саме Херсон? І яке воно, наше місто, очима іноземців?». Відповіді на ці запитання ми нещодавно почули від Марека Стшешнєвича. Марек - поляк, і заради того, аби побувати на Херсонщині, подолав кілька тисяч кілометрів. А ще, він студент, який у майбутньому буде філологом української та російської мов(!).

- Мареку, вітаю тебе на нашій землі…

- Дякую. Я радий, що цієї зимової пори перебуваю у вас в гостях. Херсон мені дуже сподобався. Бачу, що люди, які тут живуть, дуже стараються, аби їхня маленька Батьківщина була привабливою. Дуже гарне і чисте місто.

- Що ти чув про Херсонщину перш, ніж приїхати до нас?

- Те, що тут розташована найбільша в Європі пустеля, а ще є заповідник «Асканія-Нова», де живуть рідкісні і навіть нетипові для Європи види тварин. Знаю, що у вас є два моря, і влітку стовпчик термометра піднімається вище 40 градусів (з посмішкою).

- А ще у нас є велика польська громада…

- Так, це просто дивовижно. У перший же день приїзду я наче знову опинився на Батьківщині. Мене дуже тепло зустріли в товаристві «Полонія». Познайомився з його головою - пані Розалією Ліпінською, з багатьма іншими поляками. Цікаві люди. Дехто з них спілкується польською, дехто – ні. Але не це важливо. Головне, що вони зберігають і примножують свою культуру.

- Знаю, що ти їхав не з порожніми руками. Привіз експонати для музею польських воєводств, який нещодавно відкрили у школі № 16.

- Так, це невеличкі сувеніри з Великопольської землі, що на заході Польщі. А з Верхньої Сілезії, звідки я родом, - трикілограмовий шмат нашого кам’яного вугілля. Це «чорне золото», як називають його у нас, підняли з глибини 720 метрів саме для херсонців.

- А як сталося, що польський хлопець студіює україністику? Невже у Польщі, країні Євросоюзу, немає більш популярних професій?

- Звісно, я мав дуже великий вибір. Але Україна вабить мене давно. Це одна з наших найближчих країн-сусідок. Її мова і культура сягають тисячоліть, і варті вивчення та ретельних досліджень не лише з боку рідної нації, а й людей, які живуть за кордоном. Я ж вивчаю україністику в університеті імені Адама Міцкевича у Познані. У майбутньому зможу працювати або перекладачем, або у дипломатичних установах, або ж викладати у школі. Сподіваюся, з пошуками роботи не виникне проблем. І, в будь-якому випадку, це буде робота для душі.

- Та у Херсоні української мови майже не чув?

- Я знав, що тут здебільшого говорять російською. Я теж добре володію російською. Та, вважаю, що на території Української держави можу дозволити собі говорити українською. У Херсоні, звісно, ненавмисно привертав цим до себе увагу. Так, коли в одному з ваших супермаркетів звернувся українською до касира, вона з подивом мене запитала: «Ви що, іноземець?!» (до речі, наш польський гість спілкується українською майже без акценту).

- Мареку, гадаю, ти користувався нашим громадським транспортом. Чи не вразили тебе наші маршрутки, у яких пасажирів у кілька разів більше, ніж місця в салоні?

- Чесно кажучи, у Польщі таку картину можна побачити теж часто. У Познані вранці не вскочити ані в трамвай, ані в автобус. Хоча транспорту у нас багато, але студентів та працюючих людей ще більше.

- По поверненню додому, з чим у спогадах буде асоціюватися наш край?

- Мабуть, з гостинністю і хорошими людьми. У нас є стереотип, що Україна живе бідно. Та це не відчувається ані зовні, коли йдеш вулицями, ані в спілкуванні. Усі люди життєрадісні і доброзичливі. Знаючи про це, я обов’язково до вас повернуся. Адже ваш чудовий край я тільки почав відкривати.

- Дуже дякую за цю щиру бесіду і думаю, що під час твоїх майбутніх зустрічей Херсонщина тебе не розчарує.

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.

На фото автора: Марек під час знайомства з головою обласного товариства «Полонія» Розалією Ліпінською.