Доброта і любов — головне, що мають дарувати дітям батьки. І якщо так трапилося, що ті залишилися без піклування рідних людей, то вже проблема суспільства — зігріти маленькі серця теплом і турботою. Традиційно вважається, що усиновлення — це вирішення проблем дитини, котра втратила сімейне оточення. Втім, не варто забувати, що це і вирішення проблем дорослих, які за певних життєвих обставин мають бажання виховати чужу дитину. Нехай нерідну по крові, але близьку, яка запала глибоко в серце. Немає різниці, чим кожен з нас може допомогти знедоленим дітлахам на шляху пошуку нової родини, — переконують свідомі представники громадськості. Головне — не відмахнутися, не відгородитися від чужих проблем. Про це йшлося під час прес-конференції представників громадських організацій і со­ціальних служб, котрі працюють у сфері усиновлення.

— Дітям, котрі втратили родину, може допомогти кожен, — пере­конана виконавчий директор Херсонської обласної дирекції Ліги соціальних працівників України Галина Попова. — Одні усиновлять, інші — нададуть фахову допомогу тим, хто хоче взяти дитину на виховання. Комусь вдасться аргументовано переконати в потрібності надати сімейний прихисток сироті тим, хто ще вагається це зробити. І нехай з огляду на власні можливості ти допоміг комусь ощасливити своє життя, головне, що ти виконав свій святий обов’язок не стояти осторонь чужого горя.

Були оприлюднені підсумки проведених спільних заходів службою в справах дітей облдержадміністрації, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, неурядовими організаціями з влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ї. Наразі ті батьки, які налаштовані взяти в родину сироту, тепер можуть отримати не лише відповідну консультацію фахівців, а й побувати в одній зі 144 прийомних сімей, які створені на Херсонщині, аби пересвідчитися, як виховуються в них понад 300 сиріт.

— Ідея запрошувати в гості до таких родин виникла, коли ми за своїми службовими обов’язками з метою контролю самі відвідували ці сім’ї, — пояснює Галина Попова. — Неймовірне душевне задоволення бачити щасливі очі дітлахів, котрі ще вчора перебували в інтернатах, а сьогодні можуть насолоджуватися теплими стосунками в новій родині. А ще батьків, життя яких сповнилося новим змістом, приємними турботами і новими радощами, дитячим щебетом.

Такі сімейні форми виховання варто пропагувати, адже майже тисяча дітлахів сьогодні ще мешкають в інтернатах області і називаються холодно і безгоспно — «державні діти». За словами заступника начальника служби в справах дітей обл­держадміністрації Ольги Баришнікової, щороку в області сиротіють до 600 хлопчиків та дівчаток! Зде­більшого їх беруть під своє крило близькі родичі (80%), але чимало дітей таки поповнюють лави дитбудинківців. Останнім часом в області усиновлено 61 дитину. Незважаючи на те, що матеріально (соціальні гарантії, допомоги, відпустки батькам тощо) держава в рівній мірі піклується як про новонароджених дітей, так і про усиновлених, однак лише від розміру батьківського серця залежить, знайдеться в ньому місцинка для чужої дитини, як для рідної, чи ні. І скільки взагалі ось таких дітей, попри «державне стимулювання», може вміститися в щире серце матері та батька? Адже 103 дитини в області знайшли своє щастя в створених справді небайдужими людьми 16 дитячих будинках сімейного типу. І скільки б скептики не натякали на корисливість мотивів усиновлювачів, які знайшли в собі сили взяти в сім’ю не одну дитину, а одночасно кілька (зазвичай сиріт-братів та сестер), далеко не кожному даровано усвідомити істинну шляхетність та мужність такого вчинку. Не те, щоб повторити його самому…

Олена НЕЧИПУРЕНКО.