Спогади про сучасні віддалені села України чи не завжди змушують серце стискатися з болем. ...Розбиті, а то й такі, що взагалі не бачили асфальту дороги, зубожілий ФАП, дитсадок без дитячого вереску, прикриті ганчір’ям вікна головного осередку культури, який язик не повертається назвати сільським клубом, і схоже на завмирання життя колишніх передовиків колгоспу, а сьогодні ж просто сивочолих ветеранів рідної матінки-землі. В Україні таких сіл чимало. Але є й такі, які, незалежно від географії, змогли і зберегти свій сільський колорит у найкращому прояві, і примножити та осучаснити свій добробут. Є такі і на Херсонщині. Наприклад, Круглоозерка Голопристанського району.

Перший, кого кореспондент «НД» побачив у цьому маленькому селі на самісінькій околиці Голопристанщини (за 7 км від Залізного Порту), — молода мама з візочком (!). Хіба не приємно? Хіба це не кращий показник розвитку життєдіяльності кожного населеного пункту? Та на те воно й перше враження. Аби дізнатися, як живуть у Круглоозерці насправді, ми вирішили для початку завітати до сільради. Дорогою зустрічаємо ще двох молодиць з немовлятами і бачимо церкву у стадії активної реконструкції.

— Ви до нас? — доброзичливо запитав молодий енер­гійний чоловік, квапливо прямуючи від сільради до автівки.

— Так, до сільського голови, — відповіли ми і зрозуміли: мабуть, це і є господар села.

— То сідайте зі мною. Я якраз об’їжджатиму Кругло­озерку у справах. Побачите, чим село живе, — запросив голова.

Ось вже втретє поспіль круглоозерська громада обрала головою Сергія Кравчика (на фото). Йому не треба витрачати дорогоцінний час на вивчення проблем і перспектив розвитку села, звикати до нової відповідальної посади і вчитися дивитися людям в очі. За 8 років у цьому кріслі Сергій Павлович чітко вибудував стратегію покращення життя на селі і після останніх виборів ще з більшим завзяттям продовжує виконувати свої зобов’язання перед односельцями.

— У нас якраз щойно провели капремонт у дитсадку. Працює три групи. Займаються 60 діточок з Круглоозерки, сусіднього Більшовика і навіть Залізного Порту. Тож плануємо відкривати ще й четверту групу, — говорить Сергій Кравчик.

Під’їжджаємо до садка — тут і справді робота кипить. Будівельники на високій драбині чепурять фасад, вихователі і няні в середині розставляють меблі. Допомогти їм прийшли й батьки. Ще пахне свіжою фарбою. І радість від оновлення дитячого закладу неважко прочитати на обличчях усіх, хто причетний до цієї важливої справи.

— Шкода, що ви не бачили наш дитсадок до ремонту. Одразу б відчули різницю, — за­уважує завідуюча Олена Кіктєва.

— Певно, такі євро­пейські умови не в кожного малюка вдома, як тут, у садку. А скільки ж коштує відвідування?

— 70% вартості за кожну дитину сплачує сільрада. Решту — батьки. Але це їм обходиться в якихось кількадесят гривень.

Наступним пунктом нашої зупинки став сільський будинок культури. Як для глибинки, це цілий палац. З різних кінців села видно, як на сонці ви­блискують його білосніжні енергозберігаючі вікна. Ну а хто зайшов у середину закладу, навряд чи цю оазу затишку та багатогранних захоплень захоче невдовзі залишити. Тут комфортно і старому, і малому, бо кожен кабінет, кожен гурток, бібліотека, яка постій­но поповнюється новими виданнями, — усе створено для жителів з любов’ю і смаком. Варто завітати і до тамтешньої зали шлюбів (навіть якщо шлюб брати не збираєтеся). Аби оцінити і помилуватися красою, яку створено у звичайному, ні, навіть не звичайному, а в віддаленому селі Голопристанщини.

Гордість Круглоозерки — і його ФАП. Тут є свій сучасний стоматологічний кабінет, при­дбано кардіограф, апарат для вимірювання рівня глюкози у крові тощо. А ще цікаво було почути, що населення цілодобово забезпечується водопостачанням.

— 2010 рік для покращення нашої соціальної сфери був дуже плідним, — розповідає Сергій Павлович. — Оскільки село розташоване поблизу моря, маємо свою рекреаційну зону. Була у нас ділянка розміром у 5,2 гектара на продаж. Звісно, у таких випадках завжди є кому покритикувати. Мовляв, навіщо свого позбуватися? Але ж виручені кошти, а це понад 4 мільйони гривень, вкладаються і вкладатимуться у підйом Круглоозерки та Більшовика, який також підпорядковується нашій сільраді. Ось з цих коштів у Кругло­озерці відремонтували садок, будинок культури, провели ямковий ремонт доріг і будемо продовжувати лагодити дороги, коли знову прийде тепла пора.

Як у кожній громаді, тут також є проблеми. Це відновлення будинку культури у Більшовику, побудова власних очисних споруд, придбання нової карети швидкої допомоги. Не зайвою була б і пожежна машина, адже сьогодні у разі пожежі треба чекати рятувальників аж з Голої Пристані. Болить сільському голові і відсутність у місцевій школі автобуса, який би підвозив дітей з Більшовика на заняття. Про все це місцева влада Круглоозерки не боїться говорити вголос. У питаннях, де неможливо впоратися своїми силами, тривають пошуки інвесторів, спонсорів, помічників тощо. Так, сьогодні село може пишатися своїми підприємцями. Для кожного з них підтримувати розвиток соціальної сфери — шляхетна справа.

— З нами співпрацюють, нам допомагають. Мабуть, тому, що бачать: кожна копійка, кожне придбання справді спрямовується на добробут малюка, молодої сім’ї, пенсіонера, — зізнається сільський голова. — Ми ж взагалі такої думки, що людина повинна жити комфортно і соціально захищено, хоч як би далеко не була від районного чи обласного центру. У глибинки є майбутнє. Просто тут кожен крок, кожна справа, як на долоні. Й аби мати це майбутнє, треба бути чесними і перед собою, і перед людьми, які живуть поряд з тобою.

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.