«Бажання я мала тільки одне: працювати вчителем», — зізнається відома далеко за межами Бериславського району викладач української мови і літератури, кавалер ордена Леніна, заслужений вчитель УРСР Мотрона ЛЯННА. 

В Бериславське педучилище Мотрона Сидорівна прийшла зі Львівської школи-інтернату, розташованої в Ольгівці. «Там було зовсім інакше: ти вчив дітей, давав їм елементарні знання, а в училищі треба було   вчити майбутніх вчителів і формувати з них особистість з великої літери». Вимогливість і справедливість, мудрість і розсудливість — основні риси Мотрони Сидорівни, що запам’яталися викладачам і учням закладу.

— Мотроно Сидорівно, коли Ви прий­шли в училище? Що запам’яталося най­більше на початку Вашої педагогічної діяльності в училищі?

— У 1969 році мого чоловіка, з котрим ми працювали тоді в Львівській школі-інтернаті, викликав до себе тодішній перший секретар райкому партії Василь Метляєв і сказав: «Знаєте, є думка забрати Вас зі школи-інтернату і призначити завідуючим райвно, а дружину Вашу, вважаємо, треба направити в педучилище».

Так ми і потрапили в Берислав. Я одразу була призначена заступником директора з навчальної частини. Коли прийшла в Бери­славське пед­училище, об’їздила десять пед­училищ по всій Україні — Запоріжжя, Харків, Ялта, Чортків, Вінниця… Мені було цікаво побачити, як там пишуть плани, розклади, перейняти досвід. Коли вже згодом почали за­прошувати на науково-практичні конференції, їхала з задоволенням, бо вже мала можливість   поділитися знаннями й досвідом зі своїми колегами та студентами.

У подальшому доля розпорядилася так, що з 1979 до 1986 року мій чоловік, Олексій Лянний, працював директором Бериславського пед­училища. З його ім’ям пов’язане обладнання нового навчального корпусу, перетворення училища на справжню лабораторію передового досвіду, формування колективу педагогів-однодумців. Походив він зі славної династії педагогів. Початок династії поклав його батько — Микола, котрий брав участь у ліквідації неписьменності, запровадженні початкової освіти, працював завучем, а згодом і директором Великолепетиської школи. У роки війни він загинув смертю хоробрих. Учительську естафету понад 50 років з честю несла і мати Олексія Миколайовича — Поліна, заслужена вчителька УРСР, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.

Доля Олексія Лянного була нелегкою: ще підлітком він пережив окупацію, примусове вивезення у Німеччину. Потім — війна, служба в лавах Радянської армії. Але жага до знань перемогла всі негаразди. У 1951 році він став студентом фізико-математичного факультету Херсонського пед­інституту. Працював вчителем, директором Львівської школи-інтернату, завідуючим Бери­славського районного відділу освіти.

— Якщо порівняти училище в 1960—1980-х роках і сьогодні коледж, що змінилося?

— Коли я починала працювати, училище розташовувалося в трьох різних будівлях у Бери­славі. Восени 1972 року було урочисто відкрито новий навчальний корпус. Почалася напружена робота: обладнання навчальних кабінетів. Пам’ятаю, як із тодішнім директором Борисом Садовником ми першими за­йшли у новий корпус, обирали, де яку зробити аудиторію, ставили номери на класах.

У 1980-ті училище було повністю забезпечене необхідною і передовою на той час матеріальною базою. Навчально-виховний процес був на високому рівні. Студентів на денному та заочному відділеннях налічувалося близько 1200 чоловік, а викладачів було більше сотні.

Тут вводилися нові спеціалізації. Студенти разом із дипломом учителя початкових класів почали одержувати посвідчення вихователів групи продовженого дня, організаторів поза­класної роботи, керівників дитячого хору.

Усі випускники їхали на роботу за призначенням. Листи подяки колективу училища за якісну професійну підготовку студентів линули не лише з Херсонщини, а і з інших куточків СРСР.

Звичайно, порівняно з тим, чим є коледж тепер, тоді було дуже бідно. В аудиторіях, крім стільців і столів, нічого більше не було. Нарощувати свою базу заклад почав із приходом директора Олексія Лянного.

На сьогоднійшній день коледж змінився на краще. Завдяки зусиллям Маргарити Климович, нинішнього директора коледжу, котра змогла провести трудовий колектив крізь нелегкі 1990-ті, реконструйовано та газифіковано котельню, навчальний корпус, модернізовано навчальні аудиторії, покращена матеріальна база інформаційними технічними засобами. Завдячуючи її наполегливій праці, коледж тримає передові позиції. І я пишаюся особистою належ­ністю до цього навчального закладу.

Сьогодні не тільки я, а й всі ветерани педагогічної праці постійно буваємо в коледжі, бачимо позитивні зміни у навчально-виховному процесі. Завдяки особистій увазі і турботі   Маргарити Володимирівни не переривається   зв’язок поколінь, налагоджено обмін досвідом, життєвою мудрістю. Особливу увагу колектив коледжу приділяє збереженню традицій та історії навчального закладу. У переддень 80-річчя повністю модернізовано музей коледжу, де збережена пам’ять, можна побачити імена тих, хто свого часу вийшов зі стін навчального закладу, хто примножує його славу.

— Мотроно Сидорівно, що б Ви побажали працівникам коледжу і його студентам в рік ювілею закладу?

— По-перше — енергії. Бажання працювати, бажання вчити і вчитися. Мені сьогодні багато пишуть колишні учні і дякують за особистий приклад — потребу все життя вчити і вчитися, прищеплювати це почуття студентам. Бо педагоги коледжу навчають не просто молодь, а майбутніх вчителів, яким потрібно брати з когось приклад, перейняти чийсь досвід. Як говориться у вірші, яким мене привітали мої учні:

Є люди — ледве їх згадають,

Мов тіні губляться в пітьмі.

А є й такі, що слід свій залишають

Назавжди в серці, в пам’яті, в житті.

Розмову вів Олег БАТУРІН.

P. S. Нещодавно Мотрона Лянна відсвяткувала свій день народження. Користуючись нагодою, колектив Бериславського педагогічного коледжу вітає Мотрону Сидорівну з такою подією!

Шановна Мотроно Сидорівно, Ваш особистий вагомий внесок у розвиток нашого закладу став надійним підгрунтям для прийдешніх поколінь. Ваша життєва мудрість, оптимізм, енергія і любов до людей є для нас прикладом. Тож здоров’я Вам і Вашій дружній родині, поваги від людей і довгих-довгих років життя!R