Піднятись на ноги колись багатому селу заважають відсутність роботи, зруйнована інфраструктура і байдужість населення

«На що скаржимося? Що турбує?» — привітно зустрічає молоду матусю Інну з сином патронажна дитяча медсестра Червономаяцької амбулаторії загальної практики сімейної медицини Тетяна Липова. За декілька хвилин заспокоює: «Не хвилюйтеся, звичайна застуда». Якістю обслуговування в амбулаторії Інна задоволена. Але зізнається: «Все добре у нашому селі, тільки ось роботи немає. Мрію піти вчитися на кухаря, може, хоч тоді зможу щось заробити».

Монастир і радянські символи

Радгосп-мільйонер, власний санаторій-про­філакторій, багаті виноградники, відомі архітектурні пам’ятки, майже безкоштовні комунальні послуги — усе це залишилося в далекому минулому. Зі знищенням господарства життя в Червоному Маяку практично завмерло. Оговтатися від сумних наслідків роздержавлення тут не можуть по сей день. «Все тут було красиве і працювало, як годинник. Але якось неправильно провели приватизацію, після чого все розтягнули і знищили. Інші ж подібні господарства в Одрадокам’янці, Білозерському районі вистояли і працюють!» — говорить вчитель місцевої ЗОШ І—ІІІ ступенів, колишній сільський голова Віктор Бакулін.

Сумні враження дещо пом’якшує часткове відновлення і включення в обласні туристичні маршрути місцевого Свято-Григорієвського Бізюкова чоловічого монастиря, який ще сто років тому був відомий на всю Україну. Проте поряд з сяючим своїми золотавими куполами храмом стоять зруйновані, наче після війни, будівлі — колишніх будинку культури, профілакторію, торговельного центру, руїни літнього танцмайданчика. Але й головна споруда монас­тиря свого часу справила на мене сумне враження сучасними пластиковими дверима і вікнами — після такої реконструкції пам’яткою архітектури будівлю храму вже ніяк не назвеш.

— Усі споруди в цій частині села колись відносилися до монастиря. Після здобуття незалежності сільрада повернула йому частину приміщень. А щоб повернути решту, монастирю довелося судитися з тодішніми власниками — місцевими підприємствами. Поки що в монастирському приміщенні залишається амбулаторія, яку нікуди переселити. Але настоятель монастиря отець Феодосій навіть допомагає нам робити в палатах ремонт, — говорить Віктор Бакулін.

За словами голови Червономаяцької сільради Олександра Вороного, паломники і туристи сюди приїжджають, хоч і небагато. «Заважає нерозвинена інфраструктура села. Не вистачає також професійних гідів, які б могли цікаво проводити екскурсії», — вважає він.

Зараз монастир хоче оформити в постійне користування всю свою колишню територію — 2 гектари в прибережній частині села. Громада проти цього: люди бояться, що навколо культових споруд поставлять великий паркан, і вони не зможуть проходити звичною стежкою до дитсадка або берега. Крім того, на цій території розташований пам’ятник вождю світового пролетаріату. Як говорить сільський голова, настоятель монастиря вже звертався з проханням прибрати Леніна геть: «Люди ж проти. Є у нас комуністи — що ти зробиш? Хай стоїть!».

— Проблема ще в тому, що поряд — пам’ятник воїнам Другої світової і братська могила. Дозвіл на перенесення потрібно отримувати тільки в Києві, — додає Олександр Вороний. — Сам пам’ятник навесні постраждав від рук злодіїв, які стягли з нього мідну обшивку. Фахівці вважають, що повертати її на місце дуже дорого, та й не потрібно. Але навіть на більш дешевий капремонт скульптури солдата коштів у бюджеті немає, сподіваємося тільки на допомогу з районного бюджету. Монастирю ж пропонуємо укласти на землю договір сервітуту — адже, крім пам’ятників, там розташовані лінії електромереж, телефонного зв’язку. Настоятель заспокоює: мовляв, доступ для людей тут буде завжди. Селяни ж не хочуть, та й далеко не всі з них глибоко віруючі — таких тут, може, з 20. Ну, ще близько ста іноді відвідують храм. Це й зрозуміло: довгі роки людям втовкмачували, що Бога немає, а тепер виявляється, що Він є.

Без лічильника води не буде

Біля головного входу до сільради висить оголошення: тому, хто не встановить водомір, водопостачання буде припинено.

— Наші люди звикли жити при комунізмі, коли за воду сплачував радгосп. А тепер не хочуть зрозуміти, що це коштує дуже дорого, — пояснює сільський голова. — Проблема Червоного Маяка в тому, що головна свердловина знаходиться за 7 км від села. Щоб подати воду в кожну оселю, потрібні чималі витрати електроенергії. Більше пощастило Крупиці, де свердловина розташована посеред села, тож вода там подається пос­тійно. І люди там організованіші, майже 90% жителів Крупиці вже мають лічильники. А у Червоному Маяку вода подається кілька разів на тиждень. Могла б бути і цілодобово, якби люди встановили лічильники і чесно сплачували за спожиту воду. Але дуже цього не хочуть.

Навіть знайти працівників у місцевий комунгосп тут завжди проблема. Комунальники не мають ніякої техніки, крім лопат. Сама вода зараз тут коштує 4 грн./куб. Щоб якось зводити кінці з кінцями, потрібно підняти її вартість хоча б до 5 грн., — говорить сільський голова. — А скільки потрібно коштів на відновлення давно зношеного водогону!

Свого часу його будували без проекту. Де прокладені ті труби, ніхто не знає. Зараз є надія покращити ситуацію за рахунок відкриття нової свердловини завдяки програмі ООН. Але влітку, в пік сезону, води на всіх все одно не вистачить, — продовжує Олександр Вороний.

Більш пощастило з водою монастирю. Він отримує її зі своєї свердловини, до того ж, монастирський водогін не має аналогів у районі. Тут прокладені керамічні труби, яким немає зносу. Де саме вони прокладені й звідки подається вода, тут теж ніхто не знає.

«До села ми звикли»

Крім води, чимало інших комунальних проб­лем залишається у мешканців п’яти місцевих багатоповерхівок. Аварійні покрівлі, каналізація, відсутність газу, опалення — до цього люди, здається, звикли. «У мене й не було думок звідси виїжджати, — зізнається мешканка багатоповерхівки, фельдшер Катерина Сорочук. — Та й куди їхати? Де можна знайти кращу роботу?».

Після порожніх і досі занедбаних будівель монастиря розташований поруч дошкільний навчальний заклад вражає своєю охайністю і кількістю квітів. «Їх було б ще більше, якби не перебої з водою», — стверджує завідуюча ДНЗ Галина Алєксєєва.

Зараз ясла-садок відвідують 40 дітей. Розрахований він на 8 груп, а працює тільки дві. «Можна й більше, але фінансування не дозволяє, — говорить Галина Алєксєєва. — Торік у нас працювала додаткова сезонна група, а зараз не змогли її відкрити через брак коштів. Хоча нам дуже допомагають і сільрада, і батьки, ми вже забезпечені дровами на зиму».

Єдина на Бериславщині шкільна автономна система електроопалення зігріває взимку учнів і вчителів Червономаяцької ЗОШ. «Хоча опалюються тільки класи, вона нас дуже виручає. Адже інші школи іноді отримують неякісне вугілля, яке то горить, то не горить. У нас таких проблем немає», — розповіла директор ЗОШ Наталія Бакуліна.

— На жаль, зараз у школі набагато менше учнів, аніж раніше, — продовжує вона. — Свого часу ми з чоловіком приїхали у село з Кривого Рогу, за направленням. Думали: попрацюємо тут трохи і повернемося. Але пустили коріння, звикли. А зараз уже не уявляю собі життя без цієї школи, без нашого колективу і аури добра та взаєморозуміння, яке тут панує.

Олег БАТУРІН.