Вислів «Без води — і не туди, і не сюди» жителі Михайлівки Скадовського ра­йону добре відчули на собі. А точніше, відчувають із «заздрісною» регулярністю. У червні люди прожили без краплини життєдайної близько двох тижнів. І навіть нещодавнє відновлення водопостачання не означає, що це надовго.

На стихійному базарі у центрі села варто було лише обмовитися про проблему, як тутешні жіночки здійняли справжній шквал обурення:

— Люди не платять за воду! По 3—4 роки! Є такі, хто винен більше тисячі гривень. Залізли до нас в кишеню, і ми їх утримуємо! Ось зараз два тижні не було води. А бувало, що і по два, і по три місяці ми си­діли без води.

— А чого я повинна платити за воду, коли її ніколи немає?! — не втрималася одна з жінок.

Однакового ставлення до користування водою у жителів Михайлівки немає: в одних встановлено лічильники, але і в багатьох їх немає. Хтось споживає воду лише для приготування їжі, а інший не вважає грішним і городи поливати, тим самим створює ще одну проблему: нестачу ресурсу. Звісно, сумлінним споживачам образливо найбільше, адже платять вони стабільно, але без води сидять, як і всі. Дещо осторонь ситуації, що склалася, ті, хто вирішив відокремитися:

— У мене свердловина. Сусіди приходять і беруть. Що я їм води не дам? Але тим, хто буде винен, не дам! — говорить одна бабуся.

Те, що з боржниками у селі, м’яко кажучи, не дружать, очевидно: жодна з гострих на слівце співрозмовниць не захотіла навіть свого імені назвати.

— Нас з’їдять. З’їдять не тільки нас, а й дітей наших будуть клясти. У нас же знаєте, який народ, — зауважили жінки усі, як одна.

Михайлівський сільський голова Олександр Ситник, до якого ми звернулися за коментарем, правди не ховав. Вона у нього — на робочому столі.

— Ось бачите: усе це боржники, — говорить сільський голова і показує величезний, повністю списаний аркуш. — І це я не вніс сюди тих, хто винен за воду по 50—60 грн. Загальний борг за цим списком — близько 24 тисяч гривень. А якщо рахувати усіх, набереться понад 30 тисяч.

На перший погляд, проблема в тому, що у жителів Михайлівки немає споживацької дисципліни. Після того, як за часів існування колгоспу вода десятиліттями була безкоштовна, ніяк не хочеться звикати до платних послуг. Та виявляється, у багатьох і платити нічим.

— За воду винні. Пару кредитів неза­критих мають. Землю в оренду здали на 5 років, а кошти взяли одразу. І майже всі боржники — люди віком від 30 до 40 років. Не платить працездатне населення, — бідкається Олександр Ситник.

У Михайлівці, як і в більшості сіл України, стабільні робочі місця лише у закладах соціальної сфери: школа, амбулаторія, сільрада, будинок культури і пошта. Але ж молодих людей тут живе значно більше, ніж створено робочих місць.

Через постійну заборгованість споживачів рахунки місцевого комунального підприємства часто порожні. У системі водопостачання, якій вже понад 40 років, чи не щодня трапляються пориви та виходить з ладу обладнання. А ремонтувати немає за що. З цієї ж причини 9 днів у червні село і потерпало від безводдя.

— За борги нас і РЕМ відключає. А потім треба не лише борг погасити, а й сплатити штраф, за підключення заплатити (а в цей час наростають борги у фондах). Щомісяця, 18 числа, комунальне підприємство знімає показники з лічильника і до 20-го повинні заплатити, — говорить сільський голова.

— Олександре Миколайовичу, у селі кажуть, що як люди не погасять борги, а, значить, комунальне підприємство вчасно не розрахується за світло, вже з 1 числа води знову може не стати.

— Так.

Восени, сподівається Олександр Ситник, селяни зберуть врожай: здадуть картоплю, продадуть кавуни. Можливо, підуть розраховуватися і з боргами. Але ж це вирішить ситуацію лише не деякий час. А для глобальних змін, так, щоб село було з водою 24 години на добу і цілий рік, що треба?

— Робота… — безпорадно відповідає сільський голова.

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.