Руками ветеранських організацій намагаються знищити Каховський історичний музей.

«Наш музей мертвий! Його перетворили на болото! На що спроможні його працівниці, середній вік яких — під 70 років? Гнати їх треба!» — волав від гніву член президії Каховської райради Всеукраїнського союзу радянських офіцерів (ВУСРО) Олександр Знаменський. Звинувачування на адресу керівництва місцевого музею, відверте приниження присутніх жінок і літніх людей стали лейтмотивами «суду Лінча», який влаштували керівники ледве не всіх ветеранських організацій Каховщини.

Приводом для нього став відкритий лист на адресу керівництва Каховської міськради, підписанти якого — голови рад ветеранів міста і району, місцеві депутати від Компартії — обурювалися багаторічною відсутністю в місцевому музеї експонатів, присвячених героям Другої світової війни, комуністичному будівництву, зникненню з фондів шаблі еміра Бухарського і вимагали зміни керівництва закладу. Щоб розібратися у справедливості вимог, 12 березня відбувся «круглий стіл» за участі керівників громадських організацій міста, авторів листа, представників місцевої влади і керівництва обласного краєзнавчого музею.

На жаль, почути конкретні факти від ветеранів на «судилищі» не вдалося. Вони навіть не приховували, що хотіли б перетворити музей на заклад для пропаганди свого бачення історії. Все інше їх не цікавило. «Чому на виставці воскових фігур тут виставляли Гітлера? А мали бути Зоя Кос­модем’янська та Юрій Гагарін! — вважає Олександр Знаменський. — Ми вимагаємо заборонити проведення тут заходів, що пропагують західний спосіб життя! Що це за акція «Ах, Париж, Париж!»?! У музеї не про Мулен Руж і Едіт Піаф треба розповідати!». «Щороку ветерани збирають кошти на музей. А що конкретно тут змінилося? В чию кишеню вони пішли?» — додав член президії райради ВУСРО Сергій Ус. Про вимоги створити громадську раду музею, яка б займалася питаннями створення експозицій, заявили й голова Каховської міської ради ветеранів Олександра Дар’їна та її колега Микола Зігура.

«Сподіваюся, у вашому віці я буду з більшою повагою ставитися до інших», — заперечив протестантам активіст молодіжного руху міста Юрій Скляр. «Така поведінка недостойна чоловіків, — підтримала його головний спеціаліст відділу у справах сім’ї та молоді міськради Владислава Базилевич. — Ви влаштували тут судилище і ані слова не сказали про величезну наукову роботу, яку здійснюють працівники музею, про їхню підтримку молоді у проведенні історичних до­с­ліджень, численні екскурсії та лекції». «Хто вам сказав, що історія — це виключно 1917-й або 1941-й роки? — додали інші учасники зустрічі. — Адже історія — це і те, що тут було до створення міста. І як бути з боротьбою за незалежність України в роки СРСР? Чи така історія «не потрібна» і її не можна представляти в експозиціях музею? Тоді за яку незалежність боровся наш народ? Доки ж ми будемо переписувати історію на догоду іноземним політикам або своїм малограмотним уявленням про неї? І чому б не дати можливість створювати експозиції справж­нім фахівцям?».

— У тому, у чому ви звинувачуєте завідуючого нашого філіалу «Каховський історичний музей», повинні звинувачувати мене, — зауважила директор Херсонського обласного краєзнавчого музею, заслужений працівник культури Тетяна Братченко. — Адже це саме я не можу повною мірою фінансувати цей заклад, оскільки бюджетні кошти дуже обмежені. Проте нам вдалося зберегти цей музей — якби ми його передали свого часу на баланс місцевої громади, як у Бериславі або Цюрупинську, тут давно була б філія одного з банків. На рік утримання цього музею обходиться платникам податків у 377,5 тис. грн., і ми йдемо на такі витрати, бо це заклад, яким пишається область. І не наша вина, що ми не можемо про­фінансувати створення нових експозицій — їх немає навіть в обласному музеї. Немає коштів на ремонти природознавчого і літературного відділів. Стан їх просто шокує!

Втім, на питання честі і справедливості організаторам судилища, схоже, було начхати. З іншого боку, слід відмітити й щире бажання частини ветеранів справді допомогти музею. Однак їм треба уважніше придивлятися до тих, чиї ідеї підтримують і поряд із ким ставлять свої підписи. Адже втратити авторитет і елементарну повагу до себе, як виявляється, дуже легко. А повернути їх буде надзвичайно важко, попри всі свої регалії, почесні звання, посади та колишні заслуги, якими б вагомими вони не були.

Олег БАТУРІН.