У черговий раз нині суща влада виявила повне невігластво

15 жовтня на протилежному від Херсона березі Дніпра, попри дошкульний вітер, масово гуляли. Про ту гульбу заздалегідь, ще 12 травня, потурбувалася і Верховна Рада України, ухваливши Постанову (реєстр. № 8361) про відзначення на державному рівні 300-річчя за­снування Олешківської січі. Парламент при цьому рекомендував Кабінету Міністрів України розробити і схвалити план заходів та забезпечити їх фінансування, виділивши ще й «на все про все» 3,5 мільйона гривень.

Із грішми, як завжди, вийшла неув’язочка. Натомість аматорських патріотичних ідей у буйних головах обласних повелителів і їхніх підлеглих, як завжди, не бракувало. Облдержадміністрація на чолі з почесним (читай: парадним) козаком Миколою Костяком у виборі святкових дійств розмахнулася на всю широчінь Дніпра!

Тут тобі і традиційні молебень, і покладання квітів, і польова (?) кухня, «Козацькі забави», і сучасні «фаєр-шоу» і «етнодискотека»...

Про таке всенародне гульбище, влаштоване вдячними нащадками, Олешківська січ і не здогадувалася. Роками гойдався над нею обчухраний бутафорський дерев’яний дзвін, ледь-ледь вгадувалися нечисленні стежки до неї, вкриті травою забуття. Олешківська Січ… Чи ж такого «загальнодержавного» ставлення до себе ти заслужила? І чому в одній із народних дум про тебе гірко співається:

Ой, Олешки, будемо довго ми вас знати, —

І той день, і ту лиху годину

Будемо довго, як тяжку личину, споминати…

Чому ж так: «як тяжку личину, споминати»? І чи немає тут художнього домислу, так притаманного не лише письменникам, а й нинішній владі?

…Після поразки під Полтавою і знищення російськими військами Чортомлицької січі запорозькі козаки у 1709 році заснували нову січ — Кам’янську. Одначе вже через два роки вимушені були перебратися на лівий (татарський) берег Дніпра і перейти під протекторат Крим­ського ханства. Так поблизу сучасного Цюрупинська виникла Олешківська січ, яка, як пишуть деякі історики, «майже за два десятки літ перетворилася у значний політичний центр Козацької держави». Вони ж твердять, що козаки підтримували стосунки не лише з Кримським ханством і Стамбулом, а й Шведським королівством, Річчю Посполитою. Мовляв, «історія зберегла писемні докази столичності Олешок».

Про життя «столичних» мешканців свідчать факти. Запорожців примусили платити ханові податки, безоплатно споруджувати Перекопські укріплення, безвідмовно брати участь у воєнних виступах кримських владик… Ось така «столичність»!

Тому правий цюрупинський журналіст, один із авторів краєзнавчого нарису «Край південний — Олешшя» Петро Прядка: «Сама по собі історія передостанньої, сьомої за числом, Січі містить не стільки героїчні, скільки трагічні сторінки козаччини».

Півтора десятки літ тому авторитетний у наших краях дослідник козаччини письменник Юрій Голобородько у нарисі «Олешківська січ» писав: «Невзабарі (1728 р. — В. П.), за свідченням історика князя Митецького та осавула Щербини, на Січі сталася прикра подія. У відсутності більшості олешківських козаків, які за вимогою хана пішли в похід на черкесів під Сулак, на олешківські укріплення підступно напали запорожці, які жили на р. Самарі. Вони вже давно були незадоволені своєю залежністю від низових січовиків, заздрили їм. Нападники розгромили нечисленну залогу, побили людей, а курені й комори з харчем, зброєю пограбували. Після повернення з походу січовики знайшли вдома спустошення. Їхньому обуренню не було меж. Тож вирішили відплатити нахабам. Зібралися з силами і вдарили по Самарській січі…».

Ось так закінчила своє існування сьома козацька вольниця. І залишилося після неї попелище, півгектара поки що не приватизованої спритниками землі, малі гарматні ядра, глиняні люльки, уламки глиняного та скляного посуду, мідний герб Російської імперії…

А далі — принизлива чолобитна російським самодержцям і прохання повернутися до рідних місць…

Олешківська січ — трагічна січ.

І годилося б по тій трагічній січі тризну справляти, напутливий урок непростої історії нашої усвідомлювати, а не влаштовувати на її гіркому попелищі «етнодискотеки», конкурси жіночої вроди, «фаєр-шоу» і зачитувати чергове банальне президентське привітання: «Козацька січ — зразок побудови демократичного суспільства, аналогів якому не було у тогочасному світі. На глибинних традиціях козацтва виховувалося почуття національної гідності багатьох поколінь українців. Наше спільне завдання сьогодні — зберегти пам’ять про славні сторінки своєї історії та передати нащадкам незламний козацький дух».

Дух, може, й не того, зате славно — на заявленому заздалегідь державному рівні (!) — погуляли.

Василь ПІДДУБНЯК,

кор. «Сільських вістей».