• Политика
• Криминал
• Экономика
• Общество
• Спорт
• Культура
• Реклама
• Контакты

Впевнений поступ рисівників

Нинішнього року рисівники країни зібрали 137 тисяч тонн білого зерна.

Такий показник досягнутий уперше за всі роки незалежності нашої держави. Причому результат цей встановлений у гірших економічних і погодних умовах, ніж торік. У цьому чимала заслуга землеробів і дослідного господарства Інституту рису Української академії аграрних наук. Тут зібрали 12 тисяч тонн збіжжя. І це не той контрабандний рис, на якому іноді «ніде печатку ставити», а продукт найвищої світової якості!

Звісно, досягнення могли б бути ще вагомішими, якби не кілька стратегічних помилок, допущених в ході аграрної реформи.   

— Розпаювання земель під рисовими чеками, на мій погляд, було помилковим, — вважає директор Інституту рису УААН і дослідного господарства, розташованих у Антонівці Скадовського району, кандидат сільськогосподарських наук, президент асоціації «Виробники рису» Володимир Дудченко. — І держава має якнайшвидше виправити цю помилку — викупити розпайовані (пошматовані) землі і віддавати в оренду надійному товаровиробникові, не забуваючи при цьому щорічно контролювати  ефективність їх використання. Не можеш господарювати як слід — будь добрий, віддай землю іншому!

— Володимире Вікторовичу, маємо те, що маємо. Але ця проблема все ж, мабуть, не головна…

— Із першою (і головною) проблемою ми зустрілися навесні. Маю на увазі не природні катаклізми, а розцінки на воду для зрошення. Їх без жодних попереджень і консультацій різко підняли. Спасибі, що Міністерство аграрної політики і Комітет водного господарства України два роки поспіль дослухаються до бід товаровиробника. Після десятка зустрічей дійшли консенсусу: ціна на воду була підвищена не вчетверо, а вдвічі. І на цьому спасибі.

Ми розуміємо, що без державного фінансування Держкомводгосп просто не зможе утримувати складну меліоративну мережу. Але ж і перекладати всі витрати на товаровиробників — значить підірвати продовольчу безпеку держави. Найбільш прийнятний вихід у кризовій ситуації — поєднання зусиль держави і рисівників. 

— У вас, та й не тільки, завжди виникали проблеми з компенсацією за електроенергією, витраченою на подачу води у рисові чеки.

— 30 відсотків втрат у цьому році держава компенсувала. Можна було б і більше, адже йдеться про значні суми, які ми могли б направляти на по­ліпшення родючості землі, будівництво нових рисових чеків, придбання сучасної техніки.

Дорога вода — не така гостра проблема, як недоступність кредитних ресурсів, як це сталося цього року. Були б у селян гроші, Україна мала б не гірший урожай, ніж торік.

— І все ж: вигідно рисом займатися чи не дуже?

— Однозначно, вигідно. У цьому році, зважаючи на світові тенденції, ціни на ринку рису зросли вдвічі, а в деяких регіонах і втричі.

— Що ж це за ціни?

— На світовому ринку за тонну круглозернистого високоякісного рису дають від 800 до 1000 доларів. Чому таке подорожчання? Через брак водних і грунтових ресурсів. Розширення площ під культурою практично зупинилося. Тому імпорт рису в Україну трохи знизився.  Вітчизняні рисівники на цю тенденцію відреагували тим, що під цінною продовольчою культурою зайняли не 20 тисяч гектарів (це показник останніх 7—8 років), а 25 тисяч. Якщо додамо ще 5 тисяч гектарів (а в України такі можливості є), то цим досягнемо оптимального використання існуючих рисових систем.

Повторюсь: цього року врожай рису виявився найвищим за часів незалежності України. У бункерній вазі врожайність становить 65,5 центнера з гектара, а у заліковій — 55,7 центнера. А це вже європейський показник! І якщо торік Україна зібрала 104 тисячі тонн білого зерна, то у цьому — 137 тисяч тонн. Якщо від загального ужинку відмінусувати 7 тисяч тонн рису на насіння, то після переробки будемо мати 70 тисяч тонн круп. Цим Україна на 65% забезпечить себе власним рисом.  

— А більше?

— У найближчому майбутньому цей показник може сягнути і 90%.

— Резерви лише у розширенні площ?

— Це лише одна складова валового показника. Є й інша, не менш важлива. Інститут рису плідно працює над створенням нових високоврожайних сортів. І не тільки сортів. Весь світ переходить на гібриди, які дозволяють різко збільшувати урожайність дієтичної культури. Ми теж не стоїмо осторонь і включилися у наукові пошуки. У цьому році укладені угоди з Єгиптом, який входить до п’ятірки кращих країн за врожайністю зернових культур, а за врожайністю рису посідає перше місце. На 600 тисячах гектарів чеків там отримують по 9,26 тонни білого зерна з гектара. Причому це врожайність сортів. А врожайність гібридів, створених за допомогою міжнародного Інституту рису, становить 12,5 тонни з гектара.

— Чому Ви згадали про Єгипет, а не про Китай чи Японію, ска­жімо?

— А тому що Українська академія аграрних наук і Міністерство сільського господарства Єгипту, а також Інститут рису УААН і дослідницький центр названого єгипетського міністерства почали реа­лізацію спільної угоди. У її рамках завідуючий відділу селекції нашого закладу Дмитро Шпак стажувався за кордоном. Ми передали єгиптянам 10 своїх сортів рису, а вони нам — батьківські і материнські форми цієї культури. Цим самим ми не будемо ви­трачати десятки років на пошуки необхідного генетичного матеріалу. І вже наступного року в інституті приступаємо до створення вітчизняних гібридів цінної продовольчої культури. Оскільки ми стартуємо не з порожнього місця, то дуже скоро (я в цьому впевнений) з’являться вітчизняні гібриди. Вони даватимуть щонайменше 10 тонн зерна з гектара.

— Гібриди — на часі, а сорти? 

— За роки існування інституту в Україні створено понад 40 сортів рису. Серед нових — Серпневий, Преміум, Віконт, Онтаріо. Деякі уже на розмноженні, деякі передані на сортовипробування. Потенційна врожайність, закладена у цих сортах, становить понад 9 тонн з гектара, а в польових умовах вони можуть вільно давати по 8 тонн білого зерна. Причому при вегетаційному періоді, який становить лише 120 діб. Це середньостиглі сорти, які дозволяють вчасно зібрати врожай.

— Економічна криза дуже відбилася на роботі інституту і його дослідного господарства?

— Як сказати… Краще її, звісно, не було б. Але ми не чекаємо з моря погоди. Знайшли можливість для оновлення комбайнового парку. Купили два «Нью-Холланди», пристосували їх до «хо­діння по воді». Побудували зерносховище на 4 тисячі тонн зерна, незабаром запрацює імпортний рисовий завод потужністю 30 тонн за зміну. Тепер крупа буде якіснішою. Словом, криза кризою, а жити треба. І живемо! 

Василь ПІДДУБНЯК.