• Политика
• Криминал
• Экономика
• Общество
• Спорт
• Культура
• Реклама
• Контакты

Про майбутнє спитай у землі

Херсонщина завжди вважалася аграрно-промисловою областю.

А нині, коли такі індустріальні гіганти, як бавовняний комбінат чи нафтопереробний завод, лише мріють про ліпші часи, селяни тримають на своїх терпеливих плечах економіку краю. Якщо ж вдатися до статистики, то в аграрному секторі трудяться понад 430 тисяч селян — третина населення області! А обробляють вони 1 млн. 771 тис. гектарів ріллі.

 

Внесок степовиків у достаток держави — 3,9% валової сільськогосподарської продукції від загальноукраїнського обсягу. За виробництвом її на одного жителя область посідає в Україні четверте місце.

 

До розмови з кореспондентом «Нового дня» ми запросили заступника голови Херсон­ської облдержадміністрації з питань агропромислової політики, екології та використання природних ресурсів Анатолія ОСІННЬОГО. 

 

— Бачу, хочете щось додати до наведеної статистики?

 

— Уточню ось що: 30% валового продукту області дає аграрна галузь. Якщо ж до неї доплюсувати переробку, то всі 60! Але й це не межа. Як-не-як, а Херсонщина — край аграрно-індустріальний. А  в останні роки — занепаду машинобудування, хімічної і легкої промисловості — роль сільського господарства у відродженні економіки провідна.  

 

— А землероби з такою роллю, по всьому видно, справляються достойно. І без колишніх диктаторських накачок…

 

— А хто зараз диктаторів слухає? Селянин, котрий вийшов з-під колгоспно-радгоспного диктату, сам вирішує, що йому вирощувати. Завдання управлінських структур — наблизити хлібороба до надбань науки, передового досвіду, потреб ринку.

 

Якщо ви помітили, облдержадміністрація і її галузеві підрозділи відмовилися від багатолюдних нарад, довжелезних звітів, колишніх компартійних накачок. І тут більше йде розмова про нові культури, сорти, прогресивні технології, переорієнтування аграрного сектору на вирощування найбільш доцільних культур.

 

— Про область все більше доводиться чути: овочевий цех країни…

 

— Овочівництво останнім часом справді стало нашою провідною галуззю, якщо хочете — козирною картою. А де ще, скажіть, вирощувати городину, причому екологічно чисту, як не на зрошуваних землях Півдня? Для цього у нас є всі умови. Не вистачало інколи бажання. Але вже й бажання з’явилося. І ось результат. Якщо 5 років тому Херсонщина виробляла 500—560 тис. тонн городини, то цього року її зібрано 927 тис. тонн. Це дає підстави твердити, що вже наступного року ми вийдемо на визначений кілька років тому мільйон тонн.

 

— Чий же внесок найсуттєвіший?

 

— Далеко за межами області відомий сільгоспкооператив «Радянська земля» Білозерського району. Господарство очолює досвід­чений керівник Павло Дмитрович Максимов. Будучи за освітою зоотехніком, він зацікавився овочівництвом й вирощує городину на великому зрошенні — під поливними машинами «Кубань». По 10—12 тисяч тонн овочів щорічно виробляє агрофірма імені Шевченка Генічеського району на чолі з Віталієм Пилиповичем Сидоренком. Стільки ж і теж на великому зрошенні збирає вітамінної продукції агрофірма ім. начдива Солодухіна. За передовими європейськими технологіями працює сільгосппідприємство «Тачанка» під Новою Каховкою. Комбайн на плантаціях помідорів — уже не диковинка…

 

— Анатолію Олексійовичу, з «другим хлібом» визначилися. А як же з першим, адже Херсонщина — один із найбільших в країні зерновиробників?

 

— Без хліба немає й пісні! Це — святе. Торік область виробила хліба понад два мільйони тонн, і цього року (всупереч думкам багатьох скептиків) 1,8 млн. тонн маємо. І це при тому, що погодні умови були, як кажуть, неадекватними. А коли вони, скажіть, бувають адекватними?

 

Ось тут до «старих» галузей потрібен новий підхід. Поясню детальніше. У липні у нашому Інституті землеробства південного регіону відбулася нарада. Багатьох вразив виступ голови сільгосптовариства «Відродження» (колишній радгосп «Восток») із Нижньосірогозького району Василя Михайловича Павліша. Наведені ним факти сприйнялися як утопічні. Пізніше, коли я сам побував у цьому господарстві, то Павліш сказав: «Я взагалі 10 років не вношу добрива!».

 

— Ось так! За рахунок чого ж родить нива у вкрай посушливому степу?

 

— За рахунок прогресивних технологій. Тут пари складають третину орного клину. Обробіток грунту — мінімальний. А у підсумку — 35—40 центнерів пшениці 3-го класу з кожного гектара! Зрозуміло, що компанії, які постачають на село хімікати (та й деякі недобросовісні науковці) в штики сприймають досвід нижньосірогозців. Ви знаєте, що сказав, закінчуючи той пам’ятний для мене виступ Василь Михайлович Павліш? «Пройде 4—5 років, і ми рахуватимемо не центнери з гектара, а… гривні. 

 

Не можу не згадати про керівника Великолепетиського елеватора Миколу Микола­йовича Коноваленка. Тут не думають над тим, як нажитися на розцінках за зберігання чужого зерна. Тут вирощують насамперед свій хліб. Ниніш­нього року елеватор більше 10 тисяч тонн зерна зібрав. 8 років підприєм­ство господарює на землі за технологією мінімального обробітку грунту. Солому і стерню тут не спалюють. І на парових попередниках на богарі більше як по 70 цент­нерів ранніх зернових з гектара одержують.

 

Школою передового досвіду (і не тільки для області) стали сільгосппідприємства «Таврій­ська перспектива» Каховського (Володимир Федорович Єрмоленко), «Мир» Новотроїцького (Іван Іванович Доценко), «Радгосп «Білозерський» (Герой України Віктор Петрович Сілецький) Білозерського районів…

 

А хіба можна не згадати дослідне господарство «Асканійське», яке очолює Віра Опанасівна Найдьонова? Скільки своїх і заокеанських делегацій побувало тут! І всі дивувалися: «Як у посушливому степу — така оаза?» Тут богар працює краще, як у деяких господарствах — зрошення.

 

— І ми приєднуємося до цих привітань: Віра Опанасівна — частий гість «Нового дня». Бо ж «Асканійське» — це не просто школа, це — землеробська академія. От де вчитися, як ставитися до зрошення і використовувати цей дар Божий і земний…

 

Мільйони твердих радянських карбованців вкладено у меліорацію, щоб зробити Південь зоною продовольчої безпеки держави. А що ж зараз? Вітчизняна дощувальна техніка майже не випускається, мережі з-під землі вириваються…

 

— Що є, то є. Зрошення використовується недостатньо. За радянських часів збудовано дві великі штучні ріки — Північнокримський канал і Каховську зрошувальну систему. Прикро, що в Україні на папері з 2,2 млн. га зрошуваних земель, поливається начебто 600 тисяч, а якщо відкинути самопливний полив, то набереться, може, 400 тисяч. Із них 285 тисяч поливається на Херсонщині. Замість закликів радив би почитати статтю херсонського вченого Івана Тимофійовича Нетіса «Чи висохне степ?». Вода для степу матиме ще більше значення, ніж золото!

 

— Чи не цією обставиною викликана розробка комплексної програми меліорації області до 2015 року?

 

— Безсумнівно! Програма ця відпрацьована і затверджена на колегії Міністерства аграрної політики. Але ж потрібна фінансова підтримка.

 

— Солідна?

 

— Всього-на-всього 850 мільйонів гривень. Віддасться сторицею! Потрібні нові технології поливу, зрошувальна техніка, технології (бажано вітчизняні). І хто має кошти, в того все це вже є. Замість традиційного витратного у степи приходить крапельне зрошення. Херсонщина вже його має майже 20 тисяч гектарів із близько 35 тисяч загалом по Україні. Але цього, зрозуміло, мало. І без державної підтримки нам аж ніяк не обійтися. Комплексна програма не для окремих ентузіастів писана…

 

— Буде вода, буде не лише українська пшениця і українська пісня, а й наш україн­ський рис!

 

— О-о, це окрема тема! Для України рису потрібно всього-на-всього 180 тисяч тонн. Колись на Херсонщині було 19,6 тисячі гектарів рисових чеків. Та прийшли «реформатори» з екологами і… Галузь відроджується без шкоди довкіллю. Цього року посіяли рису всього 6 тисяч гектарів, зате урожайність підвищили — зібрали майже 70 центнерів білого зерна з гектара. Загалом же нині Херсонщина виробить 40 тисяч тонн дієтичного (і не трансгенного!) продукту. А у перспективі Україна може вирощувати рис не тільки для себе, а й на експорт. І не тільки рис…

 

— Що ж, хай, як кажуть, всі плани збудуться. З професійним святом вас…

 

— …І всіх трудівників села, які у цей непростий час доводять своє доленосне призначення на цій землі. Буде майбутнє у землі, буде воно й у нас.

 

Запитував Василь ПІДДУБНЯК.