• Политика
• Криминал
• Экономика
• Общество
• Спорт
• Культура
• Реклама
• Контакты

Мільйони гривень — у землю

Такого лихоліття тут не пригадують навіть старожили. З початку травня на території району жодного разу не бачили продуктивних опадів.

Сьогодні ж, день за днем, на очах у сільгосп­виробників гине майбутній врожай, який мав би бути запорукою добробуту тисяч родин. З 13 тисяч га, які було засіяно озимою пшеницею під урожай 2010 року, сходи з’явилися лише на шостій частині площ. Та й то лише на зрошенні. Збитки, які можна починати підраховувати вже сьогодні, — це не десятки і навіть не сотні тисяч гривень, а мільйони(!).

 

— Їдемо через Нижньосірогозький район — там сходи є. Перетинаємо канал — у Генічеському районі сходи є. Є і в Великолепетиському, і в Каховському… Тільки у нас — наче зона стихійного лиха, — з гіркотою констатує начальник управління агропромислового розвитку Іванів­ської райдержадміністрації Віктор Шарга.

 

Тут сільськогосподарська катастрофа вочевидь. Скрізь навкруги стоять голі чорні поля. Довго дивитися не цей «пейзаж» неможливо. Стає моторошно і боляче. Такою голою земля в Україні стояла хіба що у часи голодомору та після Великої Вітчизняної...

 

— Ось бачите, був у нас днями так званий дощ. Але він навіть нашкодив (Віктор Васильович розриває рукою грунт на богарному полі, до якого ми щойно під’їхали). Верхній шар, якісь 30 міліметрів, увібрав у себе вологу, а насіння лежить на глибині 40—50 міліметрів, у сухій землі, — показує начальник управління АПК і сумно дивиться на декілька зернинок пшениці у своїй долоні. Зрозуміло, що їм вже не заколоситися. Адже навіть якщо сходи і з’являться, з огляду на температурний режим, вони не встигнуть розпуститися.

 

Не набагато краща ситуація і на парових площах. Тут де-не-де чорне тло розбавили рідкі зелені смужки по метру-півтора завдовжки. За лічені секунди переконуємося, що навіть вони — не привід для сподівань. Зелене стебельце піднялося на кілька сантиметрів та біля кореня вже засихає.

 

— Там, де було трохи вологи в землі, насіння зійшло і почало проростати. Та якщо найближчими днями не буде хорошого дощу, воно теж загине, — пояснює Віктор Шарга. — Я вже не кажу про те, аби сходи мали силу перезимувати.

 

1—2 жовтня засіяли озимину у фермерському господарстві «Пів­денне». Його голова Іван Шиян щодня їздить у поле з надією побачити хоча б острівці, вкриті ніжнозеленими килимками.

 

— Та що дивитися, як немає чого, — зізнається він і вказує рукою на поля, розташовані поруч. — Ось і наші сусіди засівали одночасно з нами. Гляньте, у них така ж картина. Надії на врожай вже немає. Навесні треба пересівати яровими. А це — знову кошти. Банки дають кредити під 35%, та для сільгоспвиробника такі відсотки — це вбивство.

 

Збитки ФГ «Південне» лише на насінні та дизпаливі — близько 400 грн. на гектарі, а їх у господарстві кілька десятків.

 

За власними збитками стоїть ще й борг перед власниками паїв. Неврожай — не підстава для  невиконання орендних зобов’язань. Але де взяти гроші, якщо вони тепер просто зариті у землю?!

 

— Ми навіть не можемо розраховувати на компенсацію від держави. Така унікальна ситуація спостерігається тільки у нас, а не в масштабах усієї країни. Якби в районі хоча б метеостанція була, ми мали б змогу зафіксувати ці форс-мажорні обставини, — зауважує Шарга. — У районному бюджеті коштів для компенсації немає. Мабуть, звертатимемося до обласної ради. Хоча знаємо: зараз — криза…

 

— Земля, на якій вирощуємо хліб, — це наша надія, — зі сльозами в очах бідкається сільгоспвиробник Іван Шиян. — У неї завжди вкладаємо все, що маємо. А в нашій ситуації витратили останнє. Тож весняну посівну без сторонньої допомоги просто не зможемо розпочати.

 

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА.